За інформацією: Суспільне Львів.
Військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Віктор Галич має чотири бойових поранення. Перше отримав у вісімнадцятирічному віці у Нагорному Карабасі, друге – у 2015 році під час АТО, останні два – під час повномасштабної війни.
Про це військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Віктор Галич розповів в інтерв’ю Суспільному.
У 1991 році Віктор під час строкової служби потрапив до Нагорного Карабаху.
"Склав присягу 21 грудня, а 19 січня ми вже були у Нагорному Карабасі. Виконували миротворчі дії. Патрулювали Степанакерт та стояли на блокпостах на пагорбах", — згадує він.
Каже, що тоді йому було страшно. Він – юнак після школи, а там – обстріли та вибухи.
"Ми їхали на блокпост. Нас обстріляли з мінометів. Я встиг зіскочити, але осколок влучив у ногу", — говорить військовослужбовець.
Чонгар 2015 року
Під час антитерористичної операції Віктор пішов до війська у 2015 році, у четверту хвилю мобілізації. Потрапив у 95 окрему десантно-штурмову бригаду та служив в районі Чонгару.
"Я стояв на блокпостах, патрулював, охороняв. Чонгар – це степ, переїзд між Кримом і материковою Україною. Приїхали, БТРа закопали, потім його не витягли, так він там і залишився. Все заміновано. В разі чого, якби москалі пішли по Чонгару, все б зірвали, то там був би пролив. Жодна техніка не проїхала б", — каже Віктор.
Того ж року коло Оріхова він зазнав контузії.
"Ми стояли на блокпосту, пропускали людей. Було скупчення людей. Почався мінометний обстріл. Сепаратисти стріляли. Вони хотіли, щоби було більше уражених людей. Прилетіла 120 міна. Мене відкинуло метрів на 5, вибило руку й отримав сильну контузію", — розповідає боєць.
Столяр на війні
Після демобілізації чоловік повернувся до улюбленої мирної справи – столярної. Працював, але очікував на повномасштабну війну.
"Ще у 2015 році вони кричали нам "ждіте нас в гості". Я побратимам казав, що треба готуватися", — згадує він.
Віктор щотижня ходив до тиру постріляти, щоб не втратити навичок. А 23 лютого 2022 року йому зателефонували з військкомату та звеліли 24 лютого о восьмій ранку прийти з речами на збір.
"Але 24 лютого зранку, о шостій, мені зателефонував брат і сказав, що почалася повномасштабка. Я не повірив. Але поїхав відразу у військкомат", — каже військовослужбовець.
Біля військкомату були величезні черги. Тому боєць зателефонував знайомому з військкомату, який його провів поза чергою.
"ВЛК пройшов за 5 хвилин. На війну я потрапив "по блату". Дружина питала, куди я такий старий йду. Але я відповів, що хтось мусить. Старшому внуку тоді було три рочки, то він казав, що дідо їде на заробітки", — розповідає Віктор.
Так він потрапив у 130 окремий розвідувальний батальйон.
Як надурити ворога
У 2023 році підрозділ, в якому служив боєць, отримав завдання штурмувати точку з кодовою назвою "Олімп", вибити звідти російські війська та утримувати.
"Туди йти треба було кілометрів сім. Вони спостерігали за нами. Дуже важко було пройти, скиди, мінометні та артобстріли. І штурми. Нема штурмів, є артобстріл", — каже військовослужбовець.
Зізнається, коли йшов на штурм, то було страшно.
"Нас було дев’ятеро. Над нами висіли дрони й наші, і не наші. Нам сказали, що у посадці залишилося три-чотири росіянина, ми їх маємо вибити. Ми підходимо, а там їх тридцять. Ми вирішили розділитися по три чоловіки. Кричимо: "Перший взвод, заходи справа. Другий взвод – дивися зліва. Третій взвод, стріляй з усього". Ми почали стріляти, а росіяни – тікати. Показали нам свої спини", — згадує Віктор.
І додає, що коли вже біжить вперед, то вмикається адреналін і вже не страшно.
За словами бійця, він з побратимами, перебуваючи на позиціях, очікував почути у рацію кодове слово, яке повідомляло, що вони можуть відходити на відпочинок.
"Як комбат скаже: "Готуйтеся, у вас сьогодні буде дискотека", то ми знали, що нас поміняють. Ми раз кілька діб стояли. Я кажу: "Щось у нас давно не було дискотеки". Комбат почув та розсердився", — сміється боєць.
Військовослужбовець Віктор Галич. З архіву Віктора Галича
Третє поранення
У листопаді 2023 року військовослужбовець отримав третє поранення. Два дні українські оборонці тримали позицію "Марс" в районі Волновахи. Російські військові зробили близько 12 спроб штурмувати цю позицію.
"Ми десь триста "зетівців" поклали. Серед наших загиблих не було. Поранених було четверо. Серед них і я. "Зетівці" – це їхній спецназ. А ми, звичайні столяри та трактористи, відбивали їхні атаки", — каже Віктор.
Побратими зайняли позицію поперед ним. Туди й росіяни закинули гранату — в окоп.
"Посікло Вітю Рагузова і Валю Сороку. Я був найближче до них — поповз, наклав свої чотири турнікети на їхні ноги та замаскував їх. Відповз на свою позицію. Через півтори години повернувся, щоби подивитися як вони. Бій продовжувався. Мій автомат заклинив, я забрав автомат Сороки й вів бій", — згадує військовослужбовець.
Під час невеликого затишшя побратими перевіряли стан поранених. Евакуацію змогли здійснити аж через 12 годин. Але саме тому, що побратими пильно стежили, обидвом пораненим зберегли ноги.
Запустити серце побратима
Четверте поранення військовослужбовець отримав, коли неподалік нього прилетіла 120-мм міна. Тоді його евакуйовували разом із побратимом Віктором Рагузовим.
"Ми були найважчими. До мене прилетіла 120-мм міна, вибухнула в метрі від мене. Засипало землею: думав, що мені ноги відірвало. 20 осколків у спині, сильна контузія з розривом барабанних перетинок. Я ще своїми ногами йшов. У Віті була сильна крововтрата. Його вже поїли водою з калюжі. Проціджували та поїли, бо іншої не було. А під час евакуації у нього зупинилося серце. Ми з медиком запускали йому серце", — говорить боєць.
Згадує, що під час евакуації намагався розмовляти з побратимом, щоби зрозуміти, чи він живий.
"Коли не відповідав, то я його трусив, чіпав болючі місця, щоби він хоча б закричав. Мене теж все боліло. Але коли не відповів, то парамедик почав робити масаж серця, вводив йому адреналін. А я однією рукою робив штучне дихання подушкою з маскою. Права рука не працювала, бо увесь правий бік був в осколках – від п’ятки до вуха", — каже Віктор.
Про те, що побратим вижив, він дізнався аж через два місяці, коли той вийшов з коми. А ступінь своїх поранень усвідомив, коли йому діставали осколки з тіла.
"Прочищали канал, куди пройшов осколок, мені дуже сильно заболіло. Лікар сказав, що жити буду, а осколки будуть мої рідні. Ще 14 осколків у мені, їх не витягають, щоби не зачепити важливі органи та судини. Вухо мені зашили гарно, навіть шраму не видно", – згадує поранений.
Часів Яр
Після відновлення Віктора перевели у 24 ОМБр імені короля Данила. У складі цієї бригади він брав участь у боях за Торецьк та Часів Яр.
"Ми зайшли за Часів Яр, аж геть за канал. Дуже важко було заходити. Мавіків – тьма, обстрілів – тьма", — згадує він.
Бійці перебували у напівоточенні. Комбат дав 10 хвилин, щоб випити води, бо знов очікувався штурм російських військ.
"Ми звідти вийшли, перейшли через канал. Перейти було важко: 50 метрів спуску по канатах, 50 – вгору по канатах. Всі — контужені, поранені. Перед тим з побратимом Змієм ходив в розвідку. Вдвох зайшли, вдвох повернулися. Трохи наробили шороху, поклали кацапйо. Бог дам нам вийти живими: налетів сильний вітер, ураган, що всі мавіки пішли. І ми повернулися на КСП. Сильно боліла голова, бо були чотири прильоти коло мене. Я йшов, нікому нічого не казав. А коли прийшов – всі штани у крові. Додалося заліза в мені. Осколок з ноги дістали вже у Львові. Він глибоко зайшов, терся об кістку", — говорить Віктор.
Зараз він вже ходить за допомогою палички. І мріє цієї осені повести старшого внука до першого класу.
"Коли звільнюся, то повернуся до своєї роботи столяра. На природу їздити не буду, буду шашлики смажити коло хати. Так мені ті посадки набридли", — каже військовослужбовець.
