За інформацією: Суспільне Львів.
Львів’янин Павло Федюк пішов на війну, коли йому було 19 років, у 2014 році. Мама з його рішенням погодилася, бо після поранення на Майдані вони домовилися: Павло більше не їде на Майдан, але якщо буде війна, то мама його відпустить.
Про це Суспільному розповів ветеран ЗСУ та голова громадської організації "Північна дивізія" Павло Федюк.
Хочу в "Азов"
Бойовий шлях Павла почався у 2014 році, коли йому було всього 19 років і він навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
"Я був поранений на Майдані. Нічого страшного, осколок та контузія від світлошумових боєприпасів. Я тоді навчався на першому курсі університету. Повернувся з Майдану і мама побачила штани в крові. Мама знала, що я поїхав на Майдан, але я казав, що ми там з хлопцями нікуди не ліземо, ліхтариками махаємо, а насправді ми були чи не в перших рядах. Мама почала плакати, казала: "Йди вчися, тобі 18 років". У неї почалися проблеми з серцем. Не знаю, може вона й симулювала. А я кажу: "А якщо війна почнеться, то ти мене не пустиш?" Пам’ятаю, у неї такі очі: "Ні, якщо війна, то ти поїдеш". То ми домовилися, що я на Майдан вже не їду, але якщо війна почнеться, то вона не буде заперечувати", — говорить ветеран.
До Києва на Майдан він ще їздив, але вже до бою не ліз.
"Тут починається АТО. Я кажу: "Все, я складаю сесію та їду на війну". Мама вже нічого не могла сказати, бо ми ж домовлялися", — усміхається чоловік.
Разом з побратимами з Майдану обирали підрозділ, до якого можна долучитися. Обрали "Азов".
"Нас було 15 людей зі Львова. Ми поїхали до Києва. Сказали, що ми хочемо з вами воювати. Нам казали, що нема місця, нема де жити, нема екіпірування. А ми сказали, що не вступимося", — згадує Павло.
18 серпня 2014 року він таки виїхав у навчальну базу батальйону "Азов". Згодом брав участь у боях під Маріуполем, в Пісках, під Авдіївкою.
Студент на війні
Вже влітку 2014 року, коли Павло складав сесію в університеті, підійшов до декана й повідомив, що йде на війну.
"Вони були шоковані, бо мені було тільки 18 років. Але для мене зробили індивідуальний графік навчання. Влітку я воював. Восени — на навчання. Приїжджав на сесію, інколи – на якісь лекції. Я міг два місяці повоювати, потім сказати, що мені треба до Львова і мене відпускали", — говорить ветеран.
У 2016 році він вчився вже на четвертому курсі. Перший семестр минув добре, у навчанні. А ось коли розпочався другий семестр, чоловікові зателефонували з підрозділу, на той момент він вже був у Першій окремій штурмовій роті "Да Вінчі", та попросили приїхати.
"Сказали, що зараз жорстко в Авдіївці, треба, щоби я приїхав. Я, звичайно, їду. Це вже був четвертий курс, треба було вже здавати диплом. Він уже був у мене менш-більш написаний. Я поїхав, воював. Там було кайфово, драйвово. І тут мені телефонує староста: "Ти де? У нас зараз сесія, вже диплом треба здавати". Я йду до Да Вінчі, кажу, що мені треба диплом здавати. Він мене відпустив", — згадує він.
В університеті на студента вже очікували талони на перездачу. Викладачі допитувалися, чому Павло не відвідував лекцій. Й дивувалися, що він увесь час брав участь у боях під Авдіївкою.
"Під час захисту диплома тільки одна викладачка спитала щось по темі диплома. Решта — питали про війну", — говорить ветеран.
Повномасштабна війна
З 2017 року і до 24 лютого 2022 року Павло працював інструктором й навчав охочих тактичної медицини та поводженню зі зброєю.
"Не скажу, що я був на сто відсотків переконаним, що буде повномасштабка. Але людей до війни я готував", — каже чоловік.
22 лютого 2022 року він зустрівся з друзями й вони обговорювали, чи можлива повномасштабна війна.
"Мій найкращий друг каже: "Яка війна? Такого не може бути, ми живемо в Європі", — говорить ветеран.
23 лютого до нього зателефонували з "Азову" і покликали в Маріуполь. Очікували, що вторгнення розпочнеться 25 лютого. Того ж дня йому зателефонували з "Центурії""Центурія" — українська молодіжна ультраправа організація, зараз є частиною та молодіжним крилом Третьої окремої штурмової бригади..
"Сказали: "Можливо, завтра в Києві розпочнуться бої, ви готові їхати?" Я передзвонив своєму найкращому другові. Я кажу: "Мені так не хочеться їхати в Київ". Він говорить: "Я точно не поїду, я вже навоювався, мені вже того вистачило", — згадує Павло.
Проте як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, обидва чоловіки поїхали воювати.
24 лютого 2022 року Павла вранці розбудив бот, який повторював: "Код червоний, розпочалася війна". Чоловік тільки влаштувався на цивільну роботу. Але покинув її, щоби йти захищати країну.
"Ми зібралися. Пам’ятаю, дивлюся на своє авто і думаю: через три дні російські танки будуть їхати по моїй машині по цій дорозі. Ми реально їхали всі вмирати", — пригадує ветеран.
Тоді ухвалив рішення їхати на Волинь, звідки очікували заходу російських військ. Мама Павла відразу зателефонувала, щоби дізнатися, що робить її син. Він запевнив, що нікуди не збирається йти та буде у Львові. А потім вже передзвонив з Луцька.
"Поки ми туди доїхали. Дороги перекриті, ми об’їжджали. Туди їхати години півтори, а ми їхали годин п’ять. Приїхали десь серед ночі. Мені кажуть: "Лягай спати. Очікуємо, що о третій-четвертій ночі захід з Білорусі". Ми полягали спати в церкві. Прокидаюся о 9 ранку і дивуюся, чому мене не покликали воювати", — каже чоловік.
Павло Федюк під час служби у війську. З архіву Павла Федюка
Штурм на день народження
17 червня 2022 року Павло святкував день народження на Запоріжжі, в районі Гуляйполя
"Ми приїхали 11 червня, виконували певні завдання з розвідки. 14-15 червня кажуть, що треба їхати на штурм посадок. У моїй групі був мій зам, який вже воював. Всі решта – без бойового досвіду. Мені на той момент було 26 років, я був найстаршим. Інші – молодь 18-20 років. Ми все спланували. Мені сказали, що ще не відомо, коли треба буде йти", — розповідає він.
У свій день народження чоловік відпочивав. Тут йому кажуть: вночі – штурм.
"Все, збираємося. Їдемо на штурм. Я до останнього був впевнений, що мене розігрують. Тим більше, що зранку наді мною вже пожартували. Сказали, що мене викликає командир на термінову нараду, що він мене знайти не може, там на вулиці чекає. У нас на той момент були телефони вимкнені. Я йду, а там з-за дверей мені в обличчя тортом. Кажуть: з днем народження. Тому ввечері я лягав спати з думкою, що штурму не буде, що це знов жарти. Але о 2 ночі нас всіх розбудили", — згадує Павло.
Тієї ночі українські захисники підійшли дуже близько до росіян.
"У нас почалися контактні бої. На жаль, сапер тоді загинув. Ми його тіло згодом забрали", — каже він.
Поранення побратимів
Під час однієї з операцій група українських військовослужбовців потрапила під російський вогонь. Павло зазнав контузій, а побратими – поранень.
"Почався сильний обстріл. Ми впали в ями, нас обстрілюють. І мені кажуть: "Орест поранений. Він впав на камінь та зламав руку". Я такий злий: нас обстрілюють, а ти руку зламав? Але виявилося, що це йому осколок влучив в руку", — згадує ветеран.
Іншому військовому осколки прилетіли у спину.
"Він мені каже: "Подивися, що там є". Я подивився: осколки трохи стирчать з шиї. Він закинув наплічника на спину й пішов на евакуацію. Потім ті осколки витягли йому у Покровську", — говорить Павло.
На евакуацію довелося йти пішки.
"Я евакуював їх та повернувся. Мені всю ніч було зле. Наступного дня мене командир роти замінив", — каже чоловік.
Навчання в Європі
У 2023 році Павло поїхав навчатися у Європу. Військовослужбовці країн НАТО навчали українських захисників як треба воювати.
"Там було й дещо цікаве, але трохи застаріле. Зі мною були хлопці, які воювали в Бахмуті. Вони казали, якби ми це знали раніше, то у нас би втрат було менше. Але загалом навчання було застарілим", — каже ветеран.
Військовослужбовців ЗСУ навчали працювати з кулеметами.
"Коли ми вчили американські кулемети М-240 чи 249, то це було цікавим. А коли почали вчити ПКМ, то наші військовослужбовці краще його знали. Інструктор вчить: "Через кожні 200 патронів ствол кулемета треба змінювати. Так пише книжка і ви повинні так робити". Мій колега каже: "Це нереально, 200 патронів – це пару секунд бою, ти не будеш цього робити в бою", — розповідає чоловік.
Також іноземні інструктори вчили українських військових працювати з дронами.
"Наші питають: "А якщо РЕБ працює? " Інструктор не знав, що відповісти. У нього таких ситуацій не було", — говорить Павло.
У цей час в Україні почався контрнаступ. Захисники, які перебували за кордоном на навчанні, засмутилися, що їм не вдалося стати учасниками такої події.
Павло Федюк під час служби у війську. З архіву Павла Федюка
Цивільне життя
Зараз Павло повернувся до роботи, яку робив до повномасштабного вторгнення: навчає молодь тактичній медицині, поводженню зі зброєю та іншим речам, які можуть знадобитися на війні. За його словами, нещодавно до Львова приїжджав музичний гурт "Nord Division". Учасники служать в ГУРі.
"У цих хлопців є своя аудиторія. Вони вирішили скерувати це у правильне русло й створити молодіжне громадське об’єднання. Через спільних знайомих мені запропонували займатися з молоддю. Скажу так: я готую молодь до війни, щоб вони не воювали. Я приводжу на зустрічі ветеранів, які розказують про мінно-вибухову справу, про різні види зброї, навчають керувати FPV. У нас є спортивні заходи", — каже ветеран.
За його словами, зараз у них навчаються хлопці зі львівських вишів та старшокласники, а також одна дівчина. Всі вони — діти батьків, які воюють або загинули.
