За інформацією: Суспільне Львів.
Грегор Розумовський – прямий нащадок останнього гетьмана Війська Запорізького Кирила Розумовського. Граф живе у Відні та активно підтримує українців. За час повномасштабного вторгнення РФ Грегор неодноразово приїжджав в Україну, зокрема і до резиденції Розумовських в Батурині. А нещодавно у Києві він взяв шлюб з українкою.
В інтерв’ю Суспільному подружжя розповіло про родинний маєток, захист пам’яток архітектури в Україні та протидію російській пропаганді в Австрії.
— Грегоре, як часто ви буваєте в Україні?
Я походжу з української родини. Я дуже захоплююся Україною. Від початку повномасштабного вторгнення я побував в Україні близько десяти разів і спробував реалізувати декілька проєктів для підтримки України. Зокрема, купував бронежилети, тактичні рукавиці, приціли нічного бачення.
Я пам’ятаю, коли вперше приїхав до Батурина. Я відчув цей зв’язок з українською землею у той момент. Можливо, це звучить дивовижно, але так є.
— Ваші пращури також бували в Батурині і навіть намагалися відновити маєток. Хто це був?
Мій прапрадід Камілло був у Батурині і фактично купив його. Він дав гроші на відновлення маєтку й отримав його. І палац тоді почали реставрувати. Здається, це були 1910-ті роки. Згодом почалася Перша світова війна. І моя родина, зокрема мій дід та його брат, вони були офіцерами австрійської армії. І вони воювали проти Російської імперії, що очевидно. Тож на деякий час зв’язок зник. А потім сталася ще й революція.
Думаю, палац просто розвалився після приходу більшовиків. За ним вже ніхто не доглядав. І він перетворився на справжню руїну. Багато частин маєтку зникли. Згодом було багато реконструкцій, звели дах, бо це дуже важливо. А вже в 1991-му у палаці знову не було даху, вікон, дверей. Багато стін впало. Допоки вже президент Ющенко не вирішив щось з тим робити.
— Сьогодні цей палац є частиною національного музею. Наприклад, у Польщі були випадки, коли нащадкам шляхетних родин повертали родові маєтки. Чи хотіли б ви, щоб подібна практика стала можливою в Україні?
Я не думаю, що це хороша ідея, тому що в Польщі період до цієї реституції був коротшим, а в Україні цей часовий проміжок значно довший. Крім того, в Україні зовсім небагато старовинних будівель. Зараз росіяни багато знищили, а перед тим – Радянський Союз. Їх не залишилося багато. Тож така мала кількість старовинної архітектури має бути доступною для людей.
— Зараз, під час війни, багато українських пам’яток руйнується через російські атаки. Чи можемо ми якось вплинути на ЮНЕСКО, аби більше привернути увагу до цього?
Ці блакитні знаки ЮНЕСКО у виглядів щитів на будівлях… Вони корисні лише тоді, коли опонент це поважає. Але я не думаю, що росіяни поважають ці значки ЮНЕСКО. Цілком ймовірно, що вони навіть не знають, що це таке.
— Ви робите багато, аби розвінчувати російську пропаганду. Наскільки сильною ця пропаганда є в Австрії?
Це величезна кількість пропаганди. І вона просочується у суспільство через соцмережі: TikTok, YouTube, Instagram. Крім того, такі речі розповсюджують і через газети або політичні партії. Є така партія – Австрійська партія свободи і я переконаний, що вони отримують гроші з Москви. Вони творять справжню пропаганду і впроваджують наративи на кшталт “Україна є частиною Росії”, “Не існує української мови”, “Немає української культури”. На початках вони говорили геть неприємні речі: “О так, ці бідні українці, яких атакують росіяни. Але ми не маємо надавати їм зброю, адже тоді війна триватиме довше, а українці все одно програють”. Це було дуже і дуже низько.
А Telegram-канали? Там поширюється неймовірна кількість брехні, яка дуже добре написана. Зокрема, це історії про пані Зеленську, що вона нібито купує щось неймовірно дороге. То вона “купила” віллу в Сен-Тропе, то будинок в Швейцарії, то ще один в Парижі і один в Лондоні. І чомусь щоразу в кожній подібній історії фігурує цифра, що це коштувало 28 мільйонів.
У таких історіях також є поєднання двох факторів: страху та заздрості. Страху, що росіяни можуть прийти і захопити нас: ми маємо припинити підтримувати Україну, щоб не провокувати росіян. А заздрощі – це наратив, що українські біженці отримують так багато всього, тисячі євро. І це працює. Завжди знайдуться ті, хто дослухається до нісенітниць.
— До ЄС переїжджають і ті росіяни, які кажуть, що вони проти Путіна. Так звані “хороші росіяни”. Чи ви їм довіряєте?
Проблема в тому, що деякі з них справді чесні. Але багато хто – ні. Багато з них є просто опортуністами. Це насправді залежить від людини. Однак росіяни, які є для нас поганими – це ті, хто живе в Німеччині як у своїх маленьких колоніях. Вони дуже пропутінські, влаштовують демонстрації з російськими прапорами на вулицях і презентують себе як “Росія в Німеччині”. Але в цьому навіть є і позитивний момент. Адже звичайним людям це починає все більше і більше не подобатися.
— Що для вас особисто означає бути частиною такої шляхетної родини як Розумовські?
Я не можу порівнювати, адже я народився у цій родині і завжди був її частиною, тож я не можу порівнювати себе з іншими, бо насправді не маю для цього критеріїв. Але так, для мене це важливо. І це для мене багато значить. Маю на увазі, що я б не цікавився Україною, якби не був тим, ким я є, можливо.
А титул графа – сьогодні це лише почесний титул. Користуватися ним – це більше питання ввічливості. Але є одна важлива річ, що стосується цього титулу. Моя родина отримала титул графа у Російській імперії від імператриці Єлизавети. Але моя гілка родини втратила його і відновила його згодом в Австрійській імперії. Тож ми — не російські графи, а австрійські.
У вересні 2025 року Грегор Розумовський у Києві взяв шлюб з українкою Наталією. Вінчання відбулося в Андріївській церкві.
Грегор та Наталія Розумовські. Суспільне Львів
— Наталіє, як ви познайомились?
Я народилася у Дніпрі та потрапила у Відень одразу після школи, у 16 років, як класична балерина. Тож моя перша кар’єра велика була у Театрі опери та балету у Дніпрі. Та потім мене запросили до Віденської консерваторії. Та у перспективі, звісно, Віденська опера. Тож, я не змогла сказати “ні” і переїхала. То був 2000 рік. Тож я проживаю у Відні вже 25 років, достатньо довго. А познайомилися ми у 2015 році. Це вже десять років тому в домі Грегора. У нього була вистава. Та один наш друг, оперний співак, запросив мене піти з ним.
— Чи відчували ви колись до себе в Австрії негативне ставлення як до українки? Адже там велика російська діаспора.
До великого вторгнення я не так багато спілкувалася з російською громадою. Не було такого прямого неприємного ставлення. Але після вторгнення у мене відпало дуже багато знайомих. Спершу я не зрозуміла, чому. Але зараз я розумію та не хочу з ними більше ніяких контактів. Та все ж це було дуже неприємно.
— Росіяни люблять повторювати, що мистецтво є поза політикою. Чи дійсно так є в Австрії?
Я гадаю, що російські співаки могли би вплинути, якщо вони розуміють, що коїться, що роблять їхні політики. Вони могли б хоча би в якомусь інтерв’ю показати свою позицію. Але якщо вони мовчать, то, можливо, це знак, що їм все одно. Як може бути таке все одно?Я розчарована. Я очікувала від великих зірок, що вони розуміють більше ніж кишеню з грошима.
— Російська пропаганда роками повторювала, що українці та росіяни – братні народи. Та що нас єднає з європейцями і що відрізняє від росіян?
Я вважаю, це цінності, це мислення. Бо що в Росії помітно сьогодні – вони дуже азійські. Це ми помітили раптово якось. Це колективізм. Це коли одна-єдина персона не має ніякого значення, вона не може нічого зробити. Вони так почувають себе усі якось. А ми, українці, — індивідуалісти. Кожен з нас – яскрава людина. Кожен відчуває відповідальність за свою діяльність. Тому в нас і стільки волонтерів. Це небо і земля.
