За інформацією: Суспільне Львів.
27-річний Олег Фарима із села Доброгостів на Львівщині провів у російському полоні 1108 днів. Боєць 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила потрапив у неволю на Луганщині через два тижні після мобілізації. В Україну військовий повернувся 19 березня 2025 року під час обміну полоненими 175 на 175.
Про перебування в російському полоні, умови утримання в колоніях та повернення додому Олег Фарима розповів Суспільному.
Чоловік був мобілізований у перший день повномасштабного вторгнення до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Через два тижні він потрапив у полон поблизу села Новоолександрівка на Луганщині. За його словами, українських військових називали "бандерівцями", зокрема тих, хто був зі Львова. Олег розповідає, що їх роздягли, відібрали форму та залишили на снігу, після чого повели до вантажівок.
Ми вже всі роззуті, роздіті, просто йдемо, холодно. Кожен ще підійде, щось розказує, хтось когось прикладом ударить. Погрузили в Урал. Два конвоїра з автоматами чекають, теж починають розказувати, які ми бандероси. Нас перевезли на їхній КП. І там теж нормальна прийомка така — такі коридори з тих сепарів. Потім теж якась шахта чи що, я навіть не міг зрозуміти, що це є. Нас закинули в темну кімнату. Вони зразу забігають: у кого які татуїровки, нацисти, "Азов", "Айдар" — їх цікавили такі підрозділи. Ходять з ліхтариком, шукають. А там нас багато трьохсотих було, поранених, — розповідає Олег Фарима.
Олег Фарима після повернення з полону. Пресслужба Трускавецької міської ради
За його словами, далі їх відвезли в Первомайськ на допити. Там представник так званої "поліції" заявив, що не підтримує їхній обмін і вважає, що полонені мають залишатися для відбудови Луганська. Наступного дня полонених перевели до СІЗО в Луганську, де за сприяння омбудсмена Олегу Фаримі вдалося подзвонити матері. Там він перебував до 11 квітня 2022 року, після чого його перевели до слідчих ізоляторів і колоній на території РФ — у Каменськ-Шахтинський, Борисоглєбськ, Пакіно, Алексєєвку та Камишин. За його словами, під час кожного переведення відбувалася так звана "прийомка". Щоденні перевірки й обшуки, з побиттям дубинками та шокерами, посилювали тиск на полонених, а щомісяця змінювався спецназ, який наглядав за ними.
Шматочок хліба і "Доктор Зло": Олег Фарима про голод і холод в колоніях
У жовтні 2022 року серед ночі хлопцям видали пакети з одягом, і, за словами військового, вони сподівалися на обмін. Із замотаними скотчем очима їх везли в автозаках майже 12 годин без зупинок. Як розповів Олег Фарима, на двадцятьох людей видали лише одну п’ятилітрову баклажку для туалету.
"Там була прийомка дуже — нас приймали "ДНРівці", спецназ їхній. Ми як приїхали, грала музика наша народна, українська, і ми думали, де ми потрапили, а вони такі, що, тіпа, приїхали "домой". А ти чуєш крики, той шум, той все", — згадує Олег.
Деякий час хлопці не розуміли, де саме перебувають. Від кримінальних злочинців їх відгородили, а на прогулянку в перші дні виводили в клітки, у яких раніше тримали собак. Полонених розмістили в камерах, що раніше були лікарняними палатами. Військовий каже, що це було помітно по дверях: отвори для їжі, так звані "кормушки", прорізали недавно, а фарба ще була свіжа. У камери, розраховані на шістьох людей, просто доставили ліжка, щоб вмістити 12–13 людей. За його словами, знущань там не було, проте умови залишалися жахливими, і полонені постійно відчували голод.
Олег Фарима після повернення з полону. Пресслужба Трускавецької міської ради"Перші дні вони хліба не давали, спеціально, щоб твій шлунок зменшити. Потім по чуть-чуть такими кусочками почали давати. Зранку каша мала бути, ну, дві ложки каші, і то не каша, то баланда. Обід те ж саме. Має бути перше, друге, а просто було все з одного бачка", — каже Олег Фарима.
Одного дня хлопці випадково знайшли в розірваному матраці папірець — чиюсь заяву на дострокове звільнення. На ньому була вказана адреса: селище Пакіно Владимирської області. Вони припустили, що це приблизно за 800–900 кілометрів від Харківщини.
"Медицина там теж… Лікар був такий, як його називали — "Доктор Зло". Він лікував народними методами. Там йому жалілися: зуб болить — він каже: "Жуй на другу сторону". Кажу: горло болить — він говорить: "Обільне гаряче питво". Так лікували при царє", — згадує Олег.
Чоловік каже, так тривало пів року, поки не пішли чутки про смертельні випадки. Протягом майже двох років полонених тримали в інформаційному вакуумі, поширювали російську пропаганду та стверджували, що Київ уже майже захоплено, а Львів нібито під контролем Польщі.
Зірваний обмін
Олег Фарима розповів, що 9 травня 2024 року хлопці сподівалися на обмін, бо напередодні з ними записали відео, нібито їх не били й вони не мають претензій до РФ. Проте ввечері їх знову розвели по камерах. За його словами, після цього вони ще хворіли на коросту.
"Лікували чесотку холодом. В камері сидимо повністю всі голі, а вікна відкриті всі. В тебе рани від тої чесотки, ти не можеш спати, постійно її чухаєш, а мазь не допомагає", — розповідає Олег.
Через кілька тижнів ситуація повторилася: знову озвучили списки та видали який-небудь одяг. За словами військового, у ніч на 31 травня вони просто сиділи в літаку, а злетіли вранці. Потім їх знову перевезли в автозаки. Чоловік каже, що, почувши гавкіт собак, зрозумів — попереду знову "прийомка". Хлопці припустили, що це міг бути обмін, який зірвався з якихось причин.
"Тоді нас 28 чоловік завернули з того обміну, а спецназу було чоловік може десять і плюс вертухаї з тюрми. І так нас приймали дві години. Ну то не прийомка була, а знущання. Нас 28 чоловік в таку маленьку кімнату два на два завели, тупо закинули. По нас стрибали, дубинками, шокерами. Тебе б'ють, а ти нічого зробити не можеш", — розповів Олег Фарима.
За його словами, через численні побої та поранення їх відправили не в загальний барак, а до СІЗО. Олег розповідає, що перебував там до середини липня. Згодом від вʼязнів, яких утримували на другому поверсі, після відбою дізналися про наступ ЗСУ на Курщині. 9 лютого Олега етапували далі, а в Олексіївці Білгородської області мали залишатися ті, кого взяли в полон на Курщині. За словами Олега, до курських полонених там ставилися жорстоко, як до терористів.
У Росію для обміну не везуть: Олег Фарима про 30-годинний етап поїздом
Чоловік розповідає, що перед дорогою їх побили та видали пів мішка хліба й 5-літрову баклажку води на 19 людей. Спочатку їх везли автозаками до Воронежа, а потім 30 годин поїздом. Олег каже, що тоді усвідомлював: у той бік — у Росію — для обміну не везуть. Вночі 11 лютого їх привезли в Камишин.
"Там холод, може мінус 25, а ми так легко були одягнуті. Там конвой, собаки… На тросі були наручники, і нас так вели. Рука посиніла", — розповів військовий.
За його словами, 10 із 19 полонених перебували в неволі ще з 2022 року. На відміну від попередніх тюрем, де змушували постійно стояти, у Камишині всі мали сидіти, а один ходив. За ними постійно наглядали.
Дзвінок до мами й зустріч з односельців
18 березня 2025 року назвали кілька прізвищ, дали побритися й переодягнутися — і так хлопці простояли до відбою. Вранці після сніданку видали пайок і повезли автозаками, а потім літаком. Чоловік каже, що за три роки вже не вірилося в байки про те, що їдеш додому, тому поспіхом з'їли пайки, бо не знали, коли отримають їжу наступного разу.
Як розповів Олег Фарима, він здогадувався про обмін уже, коли побачив автобуси, український прапор і вигуки: "Слава Україні!". За його словами, першими виходили важкопоранені, хлопці своїх виносили, бо багато були без ніг. Чоловік каже, що вже не міг дочекатися черги, щоб подзвонити матері, тому попросив телефон у водія автобуса, але руки так тряслися, що не міг набрати номер. Каже, що майже через три роки вона не впізнала його голос.
"Водій дає мені телефон, а в мене руки трясуться. Я номер знаю, але не можу набрати. Він каже: "Давай сюда", набрав мамин номер, дзвонить. Я так зрозумів, що мама на роботі була. Я так, як звичайно: "Альо, що робиш?" А вона не може впізнати, що я дзвоню. А потім зрозуміла, що то я, і розплакалася".
Після реабілітації, перед Великоднем у квітні 2025 року, Олег Фарима повернувся у рідне село Доброгостів. Дорогою його зустрічала місцева громада.
Олег Фарима після повернення з полону. Пресслужба Трускавецької міської ради"Бачу у фейсбуці пишуть, що буде зустріч односельця, який повернувся з полону. Я не думав, що буде так багато людей. Ми їдемо, машина сигналить. Люди з прапорами, з плакатами. Майже все село прийшло. Мову просто перейняло", — поділився Олег Фарима.
Після повернення з полону чоловік звернувся до односельців із проханням вшанувати загиблих українських військових хвилиною мовчання. Він зазначив, що завдячує їм своїм життям. Зараз Олег Фарима мешкає у рідному селі та повернувся до роботи на виробництві, де працював до початку війни.
