За інформацією: Суспільне Львів.
У Львові в палаці Сосновського мешкає подружжя — Оксана та Володимир Риботицькі. Пара майже 60 років у шлюбі. Оксана займається художнім текстилем, а Володимир малював картини. Десятиліттями вони поєднували творчість із викладанням та вихованням дітей.
Більше про життя та творчість подружжя — у матеріалі.
Палац на вулиці Генерала Чупринки збудував архітектор Юзеф Сосновський для своєї родини. Нині там живуть різні мешканці, зокрема сім’я митців Риботицьких. Оксана займається художнім текстилем, а Володимир — художник. Разом із ними у квартирі-майстерні мешкає кіт Рудик.
Кіт Рудик. Суспільне Львів
Квартира під самим дахом історичної будівлі з’явилася у житті подружжя не випадково — для роботи з полотнами та нитками їм було необхідне верхнє світло.
"Після закінчення Львівського інституту декоративно-ужиткового мистецтва ми з чоловіком, двоє молодих митців, шукали майстерню. Оскільки Володимир займався малярством, а я — текстилем, нам було потрібне саме верхнє освітлення", — розповідає Оксана Риботицька.
Спершу пара взялася за відновлення занедбаного горища. Володимир пригадує, що робив ремонт власноруч: викидав старі дошки та перекривав дах
Володимир Риботицький у помешканні. Суспільне Львів/Іванка Дусько
"Я тут провів величезний кавал роботи: повністю відновив ліхтар, все своїми руками. Ті бляхи і дошки викинув, перекрив. Всередині побілив, підлоги поставив бо нічого не було і почав працювати. Працювалось тут приємно, з насолодою", — розповідає художник.
"Ниточка до ниточки": Оксана Риботицька — майстриня текстилю
На поверсі вище розташована майстерня пані Оксани, яку вона називає "творчим царством". Майстриня займається ручним ткацтвом, тут вона створює гобелени Вид декоративно-ужиткового мистецтва, що являє собою стінний безворсовий килим-картину, витканий вручну та зберігає численні ескізи.
"Це дуже важкий вид мистецтва, тому що досвідчені майстри колись оті великі гобелени, що ви бачите по музеях, то фігуральні, і такі на тонкій шовковій основі ткалися один квадратний метр за рік. Це не мазь-мазь і вийшла картинка. А це ниточка до ниточки, щоб вийшла картина", — каже жінка.
Оксана тримає у руках гобелен. Суспільне Львів
У майстерні багато ескізів для майбутніх виробів. Оксана пояснює, що текстиль — це не швидка робота, а кропіткий процес.
"Я малюю олівчиком вже, що я маю тут робити, яку фігуру. Тоді по тому рисунку я роблю контур ниточкою. Там і пришиваю голку залежно від того, який колір мені потрібно, пришиваю весь контур рисунку. А вже потім заповнюю кольоровими різними нитками" , — пояснює Оксана.
"Амурчук пролетів": знайомство подружжя
Пара познайомилася ще студентами у 1965 році. Пані Оксана жартує, що обрала Володимира серед "трьох мушкетерів" на лекції з історії мистецтв:
"Сидять троє хлопців в однакових таких маринарках. І Шевченківські значки такі. Думаю, о, це три мушкетери, а Шевченківський значок — значить свої хлопці. І безумовно, на перерві до кожного підійшла, окремо запросила на день народження. Кожен думав, що тільки його я запросила. І якийсь Амурчук пролетів. Так познайомилися", — згадує Оксана.
Оксана та Володимир Риботицькі. Суспільне Львів
Володимир додає, що відразу відчув — це доля:
"Я виходжу з інституту, дивлюся — купка студентів стоїть, щось слухають. Дивлюся така дівчина, називається Оксана. Щось розказує і всі дуже уважно слухають. Ну, а я так липнув, от, і дивлюся, якась цікава та дівчина Оксана. Думаю:" то, напевно, буде моя жінка". Повернувся і пішов. А потім думав, що то мені в голову таке стрільнуло", — каже чоловік.
Сьогодні подружжя Риботицьких продовжує працювати і мріє про спільний каталог робіт. Але головне бажання — перемога у війні.
"Номер один мрія — перемога. Ще раз перемога, перемога. Особисто, щоб Бог ще дав здоров'я і ще творчої наснаги не бракує, от, щоб якнайбільше зробити творів для нашої країни, для нашого спадку", — каже Оксана.
Володимир мріє, щоб його картини приносили людям радість:
"Що моя робота буде висіти в когось в кімнаті і хтось отримає від неї задоволення, настрій підвищується. То хай би вони давали тоді приємність і радість всім. Ото є важливо, що я не дарма то робив", — каже чоловік.
Оксана та Володимир кажуть: їхня найбільша нагорода — знати, що створені ними речі дарують людям світло та емоції.
