За інформацією: Суспільне Львів.
Два роки поспіль львів’янка Ольга Мойса писала листи своєму чоловікові та передавала через Координаційний штаб, сподіваючись, що він в полоні та скоро повернеться додому. Нещодавно ці листи їй повернули, повідомивши, що такого військовослужбовця в російських в’язницях не знайшли. А місяць тому побратим Романа Мойси підтвердив, що бачив на власні очі, як чоловік загинув. Тепер Ольга шукає можливості дістати тіло коханого з поля бою й повернути додому назавжди.
Про це Суспільному розповіла співзасновниця громадського руху "Звільнити всіх", координатора родин 225 окремого штурмового полку у складі 115 окремої механізованої бригади та дружина військовослужбовця, який зник безвісти, Ольга Мойса.
Невтілена мрія
Ольга та Роман познайомилися, коли обом було по 16 років.
"У нас у Зубрі був церковний празник. Ми сиділи на лавочці. Виявилося, що моя подруга – його сестра. Так ми і познайомилися. Тоді довго не спілкувалися, розійшлися. Але згодом відновили спілкування і одружилися", — каже Ольга.
За її словами, вона серцем відчула, що саме цей юнак – її доля. Освідчився Роман в день народження Ольги, подарував великий букет хризантем та обручку.
"Я не очікувала. Трошки підозрювала, бо він десь "спалився". Але не очікувала. Під час освідчення сказав: "Дякую тобі, що ти в мене є, що ти з’явилася в моєму житті", — пригадує вона.
Їм було по дев’ятнадцять, коли втілили одну з мрій дівчини – поїхали в подорож в Карпати.
"Я до того ніколи не була в Карпатах. Він здійснив мою мрію. Я хотіла покататися на підйомниках. Він мене покатав. Це була осінь, холодно. Але – класно. Походили по горах, погуляли. По замках різних їздили", — ділиться Оля.
Ольга Мойса з чоловіком Романом. З архіву Ольги Мойси
Невтіленою залишилася мрія здійснити разом подорож літаком. У лютому 2022 року подружжя придбало квитки на рейс Львів-Київ. В день вильоту розпочалася повномасштабна війна. Квитки жінка зберігає досі.
"Зранку подзвонив тато й сказав, що почалася війна. Я цього не зрозуміла. Для мене це було незрозумілим: як це, почалася війна? А Роман ще раніше казав: "Я завжди думаю про тебе, я хочу, щоби ти жила. Тому якщо почнеться війна, я піду до війська. Ти мене не зупиниш", — розповідає жінка.
На початках чоловік долучився до місцевої самооборони й чергував на блокпостах. 16 травня 2022 чоловік мобілізувався.
"Він поїхав кудись у справах. І повернувся додому під вечір уже у військовому однострої. Коли він йшов, мені нічого не сказав. Він знав, що мені страшно. Але це був його вибір", — каже Ольга.
Життя в очікуванні
1 квітня 2024 року Роман зник безвісти у Часовому Яру.
"26 березня 2024 року, перед виходом на позицію, він написав мені: "Ти була тією, хто відчував мене від початку до кінця і хто давав мені надію, щоби змінитися у кращу сторону". Також написав, щоби я не хвилювалася, бо він буде п’ять днів без зв’язку та щоби я не телефонувала нікому з командування. Залишив мені номер телефону командира відділення. Але він, на жаль, також зник безвісти наступного дня після Ромчика. Так сталося, що всі хлопці, з якими б я могла тримати зв'язок, з часом теж попропадали безвісти", — говорить жінка.
Роман Мойса під час служби в ЗСУ. З архіву Ольги Мойси
30 березня Ольга відчула незрозумілу тривогу. До вечора через знайомих знайшла номери телефонів командирів чоловіка.
"Я зателефонувала. Мені сказали: "Так сталося, що Роман зник безвісти. Але ми його шукаємо". Він сказав, що Ромчик залишив йому мій номер телефону для зв’язку. Сам він не наважився мені зателефонувати. Але коли я зателефонувала, то пояснив що до чого. Згодом мама Ромчика телефонувала цьому командирові. Але він відмовив їй розповідати, пославшись на те, що Ромчик залишив тільки мій номер телефону", — розповідає вона.
Офіційне сповіщення з ТЦК принесли аж 3 квітня. У сповіщенні було написано: зник безвісти під час виконання бойового завдання в населеному пункті Часів Яр.
"У мене сталася паніка та депресія. Кілька днів я не вставала з ліжка. Коло мене були тато й сестри. Дякую їм, що вони в той момент полишили свої справи й були біля мене. Через тиждень я сказала собі: "Оля, стоп. Ти маєш встати й почати шукати Ромчика. Крім тебе ніхто цього не зробить", — ділиться дружина військовослужбовця.
У ТЦК жінці пояснили, які кроки треба зробити, щоби державні органи змогли розпочати процедуру пошуку.
"У ТЦК я написала заяву, щоби мені надали всі документи та інформацію про службове розслідування. Поїхала з сестрою у поліцію, написала заяву. ДНК здали його мама та брат. А зараз ще й його батько, бо тато на той момент був у війську", — каже Ольга.
А також почала шукати родини інших військовослужбовців, які могли перебувати в той час у тому місці, де пропав безвісти її чоловік, та які могли мати якусь інформацію.
"Через місяць, у травні, на сам Великдень, його командир написав мені у соцмережі: "Твій Ромчик загинув під час обстрілу з артилерії. Вибач, що так сталося". Це повідомлення у мене досі є в телефоні, я його заскрінила", — говорить вона.
Але попри це Ольга продовжувала вірити, що її чоловік живий.
"Я щомісяця пишу звернення до СБУ, в ТЦК, у Координаційний штаб та Національне інформаційне бюро чи не змінився статус. Чи проводилися розмови зі звільненими з полону і чи вони надали нову інформацію. Я це й так знаю, але треба ще мати відповідь. Я завжди сподівалася на щось краще", — каже дружина військовослужбовця.
Ольга Мойса. З архіву Ольги Мойси
А також вона продовжувала писати йому у приват у соцмережах.
"Я писала йому: "Ти маєш жити, пам’ятай про це". Я також писала листи в невідомість. Це листи, які збираються в Координаційному штабі. Ці листи передають нашим хлопцям, які перебувають в полоні. Але мої листи повернулися. Ми були на одній зустрічі, представник Координаційного штабу встає і при всіх каже: "Мойса, твої листи повернулися". Але я йому й досі пишу", — втирає сльози Оля.
Кілька разів Роман приходив до дружини у снах.
"Одного разу він дуже сварився на мене, казав, що я ні в чому не винна, що це був його вибір і щоби я не мучила себе. Іншим разом у сні просив не звинувачувати його командира в тому, що сталося. І один сон був такий: назвав прізвища трьох побратимів і розповів за яких обставинах вони загинули. Я запам’ятала і одній родині сказала про це. Це виявилося правдою", — каже жінка.
