За інформацією: Суспільне Львів.
Історія Домініканського монастиря у селищі Підкамінь починається з 1464 року. В кінці сімнадцятого століття він був одним з найбільших монастирів Речі Посполитої. Під час обох світових воєн будівлі були пошкоджені. А у радянські часи, у 1946-1956 роках, у частині монастирських приміщень функціонувала в'язниця, а згодом — психоневрологічний диспансер.
Більше про пам'ятку Суспільному розповів історик Ігор Букало.
За його словами Підкамінський домініканський конвент — це багатофункціональний чернечий осередок і релігійний центр, кульмінацією розвитку якого було XVIII століття.
"Костел "Небовзяття Діви Марії" розпочали будувати на початку XVII століття і будівничі роботи тривали до кінця століття. Так довго тривали ці будівничі роботи через те, що костел є дуже великим, дуже масштабні ці роботи. Окрім того, архітектори погано продумували склепіння і воно обвалилося, коли перший раз його звели. В результаті монастир не мав достатніх коштів, і ченці домініканці звернулися по допомогу до тодішнього польського короля Яна ІІІ Собеського, який, власне, неодноразово бував в цьому місці — Підкамені. Тут він вступив до братства святого Грожанця і сам особисто пожертвував 10 тисяч злотих для того, аби склепіння цього монастиря виставити, і в кінцевому результаті костел було освячено в 1690-х роках", — каже Ігор Букало.
У монастирі навчали дітей збіднілої шляхти, там була дуже потужна бібліотека, існував музей, домініканський архів. Крім того, був шпиталь, також працювала аптека.
"Монастир виконував дуже багато функцій, не тільки свої початкові, де ченці виконували свої обов'язки, виконували свої служіння, але багато додаткових функцій. На кінець XVIII століття в цьому монастирі одномоментно жили 86 осіб, це дуже багато. Це один з найбільших монастирів тодішньої Речі Посполитої, і поступався він хіба що трьом монастирям загалом на території всієї країни", — говорить чоловік.
Крім того, зазначає Ігор Букало, цей монастир був паломницьким центром для католиків як західного, так і східного обряду:
"Дуже часто у нас фігурує в історіографії, взагалі в суспільній думці, що це якийсь польський монастир, це не наша спадщина, нам цього не треба досліджувати, воно є зовсім не наше. Насправді, це тільки незнання історії цього місця, тому що ми маємо численні свідчення про паломників русинів, про шляхту руську, яка сюди приходила. Навіть дуже відомий кант, тобто пісня, написана на похвалу Підкам'янської Богородиці, написана руською мовою. Вона звучить: "Пречистая Діво, Мати руського краю" і вона є дуже відомою, зокрема, через видання в Почаєвському богогласнику в кінці XVIII століття".
Монастир у Підкамені Суспільне Львів
Монастир у Підкамені Суспільне Львів
Монастир у Підкамені Суспільне Львів
Монастир у Підкамені Суспільне Львів
Після Другої світової війни цей Домініканський монастир припинив своє існування. Ченці, які мешкали там, переїхали до Польщі. З собою вони забрали чудотворну ікону пресвятої Богородиці, зараз вона зберігається у костелі святого Войциха у Вроцлаві. У радянський час, в перші повоєнні роки, цей монастир використовувався не за призначенням.
"Зразу після Другої світової війни центральну наву костелу було перероблено під в'язницю, де одночасно могли перебувати до 400 в'язнів: як політичних, так і кримінальних. Додатково ці приміщення абсолютно не опалювалися. І в'язні для того, аби обігрітися, спалювали все те, що горіло, і все те, що вони могли знайти навколо. Таким чином, вони поруйнували практично всю внутрішню оздобу монастиря і костелу. Тобто кивоти, які були, бічні престоли, центральний престол. Після того, як тут була в'язниця, в ці ж приміщення помістили психічно хворих людей. І в кінцевому результаті вони донищили все те, що не встигли знищити в'язні. Тому ми маємо зараз, напевно, непоправні втрати для цього монастиря, тому що ця центральна нава, бічні каплиці святого Яцька і святого Домініка фактично дотепер залишаються в руїнах", — розповідає історик.
За його словами, до сьогоднішнього дня збереглися тільки невеликі дерев'яні конструкції або частини конструкції, які не вдалося дістати в'язням.
"Тут ви можете побачити верхню частинку органу, яку просто вони не досягли, і тому це завершення до сьогодні збереглося. Натомість, якби воно було нижче, його можна було б досягти, напевно, воно б не збереглось", — зазначає чоловік.
Попри закриття конвенту люди продовжували приходити до нього молитися під зачиненими дверима. Зокрема, і його предки.
"Для мене якось було незрозуміло, як бабця наша — русинка, українка, ходила до польського Домініканського конвенту молитися. Але насправді це також додатковий причинок до того, що це місце є частиною нашої спадщини, частиною нашої релігійної культури. І, скажімо, віддавати його комусь, не досліджувати, говорити, що це не наша спадщина, є, як мінімум, проявом незнання реальної історії цього місця", — додає він.
Зараз на цьому місці функціонує монастир Древа Хреста Господнього Студійського уставу УКГЦ.
