Відчуття «порожнечі»
Тіло — це наче конструктор. Так нам довго казали. Його можна “підтягнути”, “підфарбувати”, “прикрити”, “вдосконалити”. Але що робити, якщо в тобі все є — руки, плечі, обличчя — а ти дивишся в дзеркало і не бачиш себе?
Саме так я почувалась до першого тату. Наче була «формою», але без історії. Одяг прикрашав. Косметика допомагала. Але нічого не відчувалось своїм. Поки я не набила лінію.
Перше тату — не про моду
Я не хотіла робити його, щоб комусь сподобатись. Це було про мене. Мій вибір. Моя історія. Один малюнок на руці — і враз тіло перестало бути лише тілом. Воно стало місцем, де зберігається сенс.
Татуювання прикрашає, тому що не маскує. Воно не додає, а відкриває. Коли на плечі з’являється контур квітки або напис, що знаєш тільки ти — тіло починає жити по-іншому. Не тому, що стало кращим. А тому, що стало твоїм.
Тату як вираз тіла
Я помітила, як інакше стала рухатись. Не несвідомо. А з гордістю. Навіть якщо мова йде про найменше тату — воно додає присутності. Власної ваги. Я почала краще тримати спину. Частіше носити відкриті плечі. Не для показу. А бо хотілось.
Прикраса — це не завжди блиск і золото. Іноді це тонка лінія чорного кольору, яка змінює твій настрій. Інколи — тонка гілочка на ключиці, яка робить шкіру ніжнішою. Інколи — абстрактна форма, що повторює вигин стегна. Це тілесне мистецтво. І воно живе.
Тату Львів: як я знайшла свою студію
Місто повне студій, стилів і майстрів. Я ввела в пошуку “тату Львів” і занурилась у десятки варіантів. Але зрозуміла: важливо не де, а з ким. Майстер не просто «малює». Він торкається тебе. Буквально.
Я обрала тату-майстриню, яка спеціалізується на тонких і точних лініях. Її роботи були делікатні, витончені й акуратні — саме те, що я шукала. Мені було важливо, щоб малюнок виглядав чисто й природно на шкірі, без зайвої ваги.
Тіло як галерея (і це не страшно)
Дуже часто питають: «А що буде через 10 років?» А я думаю: що буде, якщо я проживу ще 10 років без жодної ознаки того, що я відчувала? Що я любила, втрачала, у що вірила?
Кожне татуювання прикрашає не форму. Воно прикрашає тебе самого — ізсередини. Воно розповідає замість тебе. І навіть якщо його не видно іншим — воно видно тобі. І цього достатньо.
