За інформацією: Суспільне Львів.
Цього року ветеран ЗСУ Назар Лемець пектиме паску сам за давнім родинним рецептом, якого його навчила бабуся, котрій вже виповнилося 96 років. Назар з дитинства пік паски з бабусею. І тільки останні чотири роки, з 2022, коли він пішов на війну, паски пекла для нього бабуся й передавала на фронт. Цього року бабуся сказала, що вона тільки їстиме паски. А чоловік, попри те, що його ліву руку після поранення лікарі рятують й провели вже чотири операції, має намір місити тісто сам.
Про це ветеран ЗСУ, снайпер-розвідник Назар Лемець розповів Суспільному.
До війни Назар почав готуватися ще з 2019 року: вдосконалював свої навички зі стрільби, вкотре проходив тренінги з тактичної медицини. А також тримав вдома зібраний наплічник з ліками, необхідними речами, їжею та водою. Це був звичайний туристичний наплічник, з яким він часто ходив у гори. Тому аптечка й припаси увесь час оновлювалися, а одяг – прався.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік працював у Львівській міській раді в агенції ресурсів.
"23 лютого ввечері я приїхав до хати. З дівчиною — вона зараз моя дружина — замовили суші. Мені тяжко було заснути, на душі було дуже тривожно. Десь о п’ятій ранку дзвонить мені товариш з Києва і каже, що у нього пів будинку знесло. По його будинку прилетіла ракета. Як йому пощастило вижити, не знаю. Прилетіло вище поверхом", — розповідає він.
На 24 лютого у Назара були плани на роботі, але все миттєво скасувалося. Звелів коханій зібрати найнеобхідніші речі й документи й відправив її за кордон. Але за три місяці вона повернулася в Україну.
Тим часом чоловік поїхав до Києва й мобілізувався до Сил спеціальних операцій.
"Мені було тоді 24 роки. Сказали, що в ССО таких не беруть, замолодий ще. Але взяли і я там я служив", — каже розвідник.
Перед поїздкою Назар заїхав до мами й бабусі, щоби особисто повідомити їм про своє рішення.
"Мама спитала мене чи я добре подумав. А бабуся мене зрозуміла. Вона народилася у 1930 році в Старичах. Добре знала, хто такі москалі. Ще в дитинстві мені розповідала про них, про те, як вони знищили села, знищили людей. Розповідала як вони зайшли в село і було дуже багато зґвалтувань. Бабуля сказала: "Свою землю треба захистити", — говорить ветеран.
Назар Лемець під час служби в ЗСУ. З архіву Назара Лемця
Поранені та загиблі цивільні
Перший бій, в якому Назар взяв участь була Гостомельська операція.
"Побачив розбиті околиці та купу спаленої техніки, і ворожої, і, на жаль, нашої. А також дуже багато загиблих цивільних", — згадує чоловік.
І додає, що згодом так багато загиблих цивільних бачив під час оборони Бахмута та Авдіївки.
"Наш стабілізаційний пункт розташувався у підвалі цивільного приміщення. Не було ліжок, поранені лежали на підлозі, на карематах. Їх привозили на авто, і цивільних, і військових. Багато було поранень осколкових, кульових було менше", — розповідає він.
Першою пораненою, якій довелося йому надавати допомогу, стала місцева мешканка.
"У неї була перебита рука й сильно посічений бік. Їй було років 50. Казала, що прилетіло по будинку. Плакала, бо ж цивільна людина, не звикла до цього", — говорить розвідник.
Протягом тижня на стабілізаційний пункт привезли до 200 людей.
Контрнаступ
У 2023 році Назар взяв участь у контрнаступі на Запоріжжі.
"Позиція називала "Реал". Одна з найважчих позицій під час цього наступу. Вона була вся броньована. Окопи заглиблені мінімум по 2,5 – 3 метри. Цілі квартири закопані під землею. Там багато наших пацанів загинуло", — каже чоловік.
Під час контрнаступу бронежилет Назара спіймав російську кулю.
"Ми зачищали окопи. Там я дістав у броню. Згодом ще дістав контузію", — говорить він.
Перед тим бронежилет врятував його ще від однієї кулі.
"Це було в Бахмуті. Бої йшли в центрі міста, коло універмагу. Ми перебігали вулицю і якось так сталося, що по мені куля попала. Тоді мені легше було. Хіба що нудило тиждень і синець був великий", — розповідає ветеран.
Назар Лемець під час служби в ЗСУ. З архіву Назара Лемця
І додає, що на війні його найбільше зачіпало те, що батьки не вивозять дітей з зони бойових дій.
"У нас контрнаступ йшов, а там жінка корів пасла. У неї дві дитини були в хаті. Виїжджати відмовлялася, а до фронту — кілометр. Там так артилерія стріляла, як дощ з неба падає. Я ще такої кількості обстрілів ніде не бачив. А вона трималася за хату. Ту хату розбили, загинула вона і менша дитина, років п’яти. Ми знайшли старшу, вона сиділа на дворі. Їй було років 10. Ми викликали поліцію, яка займається евакуацією та передали дитину їм", – каже Назар.
Одруження у Ратуші
23 лютого 2024 року Назар та його кохана Анжеліка одружилися у кабінеті міського голови Львова. Освідчився він дівчині ще 27 жовтня 2023 року.
"Раз в рік ми з нею їздимо в Тернопіль погуляти. Того разу поїхали. Я розраховував на гарну погоду. Вже був вечір, якраз засвітилися ліхтарики. І тут почалася злива. Ми були мокрі як хлющі. Я навіть на коліно не став, бо там був потоп", — сміється чоловік.
Відразу після цього розвідник повернувся на війну, щоби згодом приїхати й одружитися.
"Я приїхав з Авдіївки. Дуже важка операція була у нас Авдіївська. Прямо колосально важка. Мало людей, мало ресурсу. Нас штурмували нон-стопом, увесь час. Ти не спиш, замучений увесь. І тут мені підписали документи на відпустку", — розповідає він.
18 лютого чоловік приїхав до Львова та наступного дня зайшов до заступника міського голови Львова Андрія Москаленка.
"У мене були питання по службі. Ми поговорили і він питає: "Що ти плануєш робити? ". Відповідаю: "Ще не знаю, може одружуся". І він мені запропонував зробити розписку у кабінеті мера. Ми хотіли тихо розписатися, тільки вдвох. Але порадилися й прийняли цю пропозицію. Це буде пам’ятно й гарно", — згадує Назар.
І потім знов – на Авдіївку.
Назар Лемець з дружиною Анжелікою. З архіву Назара Лемця
Рецепт родинної паски
10 місяців тому чоловік звільнився з війська за наполяганням лікарів. Каже, що найбільшу біду наробив йому дуже маленький осколок, який потрапив у руку і перебив нерви.
"Це було перше поранення у 2022 році, коло Сіверськодонецька. По нас стріляв ворожий танк. У мене була дуже важка контузія, я втратив свідомість і прийшов до тями аж у лікарні в Дніпрі. Лікар сказав, що все нормально, тільки один дрібний осколок потрапив у руку і нерв перебив. Спочатку не боліло, а тепер вже четверта операція на руці", — каже він.
Зараз в його тілі залишилося 37 осколків.
"Вже витягли два з руки, чотири з ноги, з шиї, два з голови і з-під лопатки один чи два дістали. Те, що заважало, те дістали. Інші — не створюють дискомфорт, то не витягуємо", — говорить ветеран.
Попри те, що Назар, після лікування, планував повернутися на службу, лікарі вважали, що він своє відвоював. Хоча йому всього лише 28 років.
"Медик дала мені скерування на ВЛК, сказала: "Рішення твоє". Я два місяці думав. Але оцінив, що я вже не зможу на належному рівні воювати. Ліва рука не функціонує, я не можу нею нічого тримати. У мене на руці вже 41 шов. І ще треба плече зшити, перебиті сухожилля, хрящі", — розповідає чоловік.
Назар Лемець під час служби в ЗСУ. З архіву Назара Лемця
Попри те, цього Великодня він буде сам місити й пекти паски.
"Мене бабуля навчила паску робити. Беремо яйця, взбиваємо окремо білки, окремо жовтки. Масло. Замішуємо тільки на молоці. Обминаємо тісто. Додаємо родзинки. Я люблю чорні. Цедру з апельсина чи лимончика додаємо. Залишаємо на столі, щоб росло. Потім розкладаємо у формочки й печемо. Я з дитинства пік паски з бабулею. Ще навіть до школи не ходив. Бабуля казала, що вона за цим рецептом ще малою пекла зі своїми мамою та бабою. Зверху я нічим не посипаю, не люблю. Має бути гладенька", — каже він.
Міситиме руками, тому що вважає, що тісто має відчувати тепло руки.
"Коли малий був, то бачив як баба завжди хрестик вирізала на тістові. Молитву завжди читали "Отче наш". Двері на кухню зачиняли, тільки ми двоє з нею були. І котик. Бабуля вже старенька, 96 років, пекти цього року не буде. Буду я сам робити так, як бабуля навчила", — говорить Назар.
За його словами, з 2022 року на кожен Великдень паску на війну йому передавала мама.
"Всі паски пекла бабуля. Минулого року вже з маминою допомогою. Але зробила для мене", — каже ветеран.
