За інформацією: Суспільне Львів.
24 лютого 2022 року зранку отець Роман Янішевський телефонував до заступника командира батальйону 2 Галицької бригади НГУ, в якому проводив служби. Він хотів спитати, що він має робити. Водночас офіцер набирав священника з проханням прибути до частини, тому що тут потрібна була допомога та духовна підтримка.
До Дня військового капелана, який відзначають 12 жовтня, начальник служби військового капеланства Другої Галицької бригади Національної гвардії України Роман Янішевський розповів Суспільному про службу.
Покликання — капелан
З 2019 року священник почав служити капеланом у Нацгвардії.
"Ще будучи семінаристом я кожної неділі ходив до цих військовослужбовців. Ми спілкувалися на різні теми, які їм були цікаві. Це були молоді хлопці-строковики. Ми були приблизно одного віку. Нам було цікаво як вони живуть, їм було цікаво як ми живемо", — розповідає капелан.
То ж по завершенню навчання, коли настав час приймати свячення, він виявив бажання стати капеланом і служити в тому підрозділі, до якого приходив ще семінаристом.
"Я зголосився до вищого керівного органу Церкви. Цей батальйон був для мене рідним. Я з ним зростав, я з ним формувався. Саме тут я відчув своє покликання стати капеланом", — каже він.
Але додає, якби його скерували до іншого підрозділу, то пішов би служити і туди.
Коли набув чинності закон "Про службу військового капеланства", отець Роман став військовим капеланом. А у 2023 році очолив службу військового капеланства 2 Галицької бригади НГУ.
Отець Роман Янішевський. З архіву Романа Янішевського
Напередодні повномасштабного вторгнення капелан якраз повернувся з Донецької області, де проводив служіння. Каже, що починаючи з 2019 року часто їздив до нацгвардійців у зону бойових дій, жив з ними, спілкувався допомагав, звершував богослужіння. Але що розпочнеться війна таких масштабів – не вірив.
"Вже тоді були розмови про можливе повномасштабне вторгнення. Я повернувся з Донецької області й кажу: "Та яка війна, я ж був там, там болото зараз, ніхто не проїде". Але зранку дружина мені сказала, що почалося. Я зателефонував до заступника командира батальйону. В цей момент він набирав мене і каже: "Отче, з тривожною валізкою приїжджайте до нас", — згадує отець Роман.
У підрозділі йому виділили кімнатку, куди приходили бійці для сповіді й просто для розмови.
"Багато хто хотів поговорити не про віру, не про Бога, а просто поговорити. Бо люди в такий час шукають іншу людину, невійськову, щоби поговорити. Шукають людяності", — зазначає він.
Старший лейтенант капеланської служби
Закон про службу військового капеланства передбачає, що цивільний (парафіяльний) священник не може бути капеланом. То ж священики, які вибрали все ж продовжити служити для військовослужбовців, але тепер як капелани служби військового капеланства — стали військовослужбовцями.
"Я звернувся до єпископа й сказав, що хочу служити у війську. Якби я залишився парафіяльним священником, я б не зміг повноцінно проводити служіння для військовослужбовців. Наприклад – як проводити відвідування військових на Сході. Адже чи візьме на себе відповідальність командир посилаючи в зону бойових дій цивільну людину? Тому я звернувся до єпископа. Єпископ звернувся до Блаженнішого Святослава. Щоб бути військовим — капелану треба мати мандат на здійснення військової капеланської діяльності. Цей мандат може видати тільки вищий керівний орган церкви. З цим документом я прийшов у військову частину", — пояснює капелан.
Після цього його скерували на спеціальну підготовку тактичного рівня для офіцерів.
"Цю підготовку проходять всі офіцери. Але в капеланів це навчання було дещо іншим зважаючи на інші обов’язки. Нам було важливо зрозуміти, як командири взводів та рот працюють на своїх місцях. Щоби ми могли з ними комунікувати й як нам з ними співпрацювати. Бігати й штурмувати посадки нас не вчили", — каже старший лейтенант капеланської служби Роман Янішевський.
Начальник служби військового капеланства Другої Галицької бригади Національної гвардії України Роман Янішевський. З архіву Романа Янішевського
Навчання тривало місяць. Але стріляти зі зброї – капеланам не можна. Вони не отримують зброї та набоїв. Для цього статут передбачає призначення помічника капелана, який супроводжує священика і допомагає йому.
"Перший та основний критерій для помічника капелана – щоби він зміг захистити капелана, коли буде загроза життю. І другий критерій бонусом – щоби він міг допомогти під час Богослужіння, наприклад, заспівати. Нехай краще він не співає, але хай збереже життя", — пояснює капелан.
Методички як служити людям – не існує
Перебуваючи в зоні бойових дій, отець Роман мешкає разом з військовослужбовцями. Ділить з ними їжу, каву, розмовляє та слухає. Більше – слухає. Каже, що в перший день приїзду до нього не вишиковується черга з охочих поговорити. І тільки за кілька днів ставлення бійців до нього змінюється.
"Деколи хочеться поговорити людині про щось не духовне та релігійне. Про фільми, музику, про звичайні побутові речі. Гаслом військового капеланства є "Бути поруч". Бути поруч зі своїми військовослужбовцями, жити разом з ними. Щоб вони знали тебе, а ти – їх. Добре, що є кредит довіри до церкви. Але люди ще хочуть знати чи можуть довіряти саме тобі. Методички як служити людям – не існує", — говорить він.
Військовослужбовців, з якими служить, капелан називає побратимами.
Отець Роман Янішевський. З архіву Романа Янішевського
Що робити вірним інших конфесій
Зараз у службі військового капеланства 2 Галицької бригади Національної гвардії України є три капелани. Два з них священники Української греко-католицької церкви та один Української православної церкви.
"Якщо до нас звертається військовослужбовець іншого віросповідання, я шукаю можливості, щоби священнослужитель того чи іншого віросповідання зміг прийти до частини чи військовослужбовець прийшов на місце молитви чи поспілкуватися. Моє завдання подбати, щоби були забезпечені їхні духовні потреби. Це не мусить бути капелан, це може бути й цивільний священнослужитель", — говорить отець Роман.
За його словами, привести священнослужителя з сусідньої мечеті чи синагоги у частину можна, але для цього має бути обґрунтування і дозвіл командира. До спілкування з військовослужбовцем іншої конфесії запрошують тих, хто вже має досвід та довіру
"Коли ми перебуваємо у зоні бойових дій, ніхто не робив розбіжностей між тим, хто до якої конфесії належить. Є священник, який служить. Хто хоче, може скористатися цим. А я, який служить, можу для них служити і служу. Коли вони повернуться додому, можуть відвідати ту церкву, яку хочуть", — каже начальник служби військового капеланства 2 Галицької бригади Національної гвардії України Роман Янішевський.