За інформацією: Суспільне Львів.
Їдучи у зону бойових дій у 2022 році, військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Андрій Вітрів поклав у свій наплічник псалтир, дримбу та вишивану сорочку, яку йому подарувала мама ще в юності. Також віз з собою різці, киянку та дерев’яну скульптуру, яку вирізьбив сам.
Про це військовослужбовець, офіцер відділення цивільно-військового співробітництва 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила Андрій Вітрів розповів Суспільному.
Позивний – Священник
Боєць пригадує, що у дитинстві, коли батько розповідав йому про національно-визвольну боротьбу українців, він шкодував, що не живе в такі героїчні часи.
"Я говорив: "От я би взяв до рук зброю та пішов воювати!". А тато говорив: "Не дай Боже, щоби тобі довелося цього робити". Тепер я його розумію", — пригадує розмову із батьком.
У лютому 2022 році він працював у регіональному ландшафтному парку "Знесіння", займався благоустроєм парку та прибирав територію "Цісарська стежка". З початком повномасштабного вторгнення більшість друзів чоловіка пішли в ТЦК.
"Я мав нічне чергування. Зранку дізнався про вторгнення. Того дня я мав деяку роботу в парку. Дерева попадали, їх треба було порізати. Ремонтував бензопилу, але вже казав керівництву, що буду йти в армію. Ми зідзвонилися з друзями з громадської організації "Коло честі" та разом пішли мобілізовуватися. Потрапили у 24 бригаду", — згадує він.
Збираючись до війська, взяв з собою псалтир та молився щоранку та щовечора.
5 квітня підрозділ вирушив у зону бойових дій. 22 квітня вони вже були під Попасною. Там знайомилися з побратимами й шукали спільні інтереси.
"Я питаю: "Є хтось зі Львова?". Один озвався, але каже, що не зовсім зі Львова. Я кажу: "Та і я не зі Львова". Він каже: "Я – з Устя". А я – з Розвадова, сусідні села. Чоловік виявився старшим позиції, позивний Француз, він легіонер, приїхав у відпустку та мобілізувався. Він мене забрав до себе", — згадує військовослужбовець.
Під час знайомства розпитували один одного хто чим займався. Андрій сказав, що він – актор театру, бо з 2018 року грав у виставі "Не помру, а житиму" львівського християнського театру "Емануїл". Це була роль військового, який повернувся з АТО та мав проблеми у родині, ПТСР, отримував флешбеки. Зараз свого героя чоловік бачить у побратимах.
"Попри бойові дії, був час і на відпочинок. Тоді я витягав псалтир і пропонував хлопцям помолитися зі мною. Коли ми на один день вийшли з Попасної, щоби змінити позиції, Француз сказав: "Священник йде зі мною". Так воно й прилипло", — говорить боєць.
Згадує, як перебував на позиціях і по них йшов обстріл зі 152 калібру. Здалеку чути вихід, потім прилітає, утворюються величезні вирви. А далі – тиша. Бійці через стрес та переляк могли вибігти з укриття. Тоді Священник знов брав псалтир до рук і запрошував усіх до спільної молитви.
"Цей позивний мені допомагає. Так, я приїхав у вісімдесятку, треба було якісь документи передати. А у штабі дзвонять і кажуть: "Тут приїхав капелан з 24 бригади". Я кажу нашому отцю: "Деколи ваш хліб перебираю", — сміється військовослужбовець.
Козак Мудрість
Андрій Вітрів зазначає, що на війну у 2022 році йшло багато цивільних і кожен ніс з собою те, що, на їхню думку, там могли знадобитися. Так, він захопив ще й різці, щоб різьбити по дереву, киянку та дерев’яну скульптуру козака, яку вирізьбив сам.
"Згадую зараз про це весело. Війна, а тут йде хлопець зі скульптурою", — сміється він.
Вирізав її митець ще у 2021 році та планував подарувати військовослужбовцям 25 Січеславської бригади.
"Це був воїн, козак. Я його називав Козак Мудрість. Він був весь пошрамований, після боїв. Але таке спокійне зображення. На Стрітення я його освятив та шукав моменту, коли ж переправити хлопцям. А тут починається повномасштабна війна. Я йду до війська та беру її з собою", — розповідає військовослужбовець.
В останній день перед виїздом у зону бойових дій, бійців пошикували на плацу для молитви.
"Я попросив отця-капелана дозволу заспівати похідну пісню. Він дозволив. Я поставив скульптуру воїна на своє місце у строю. В бойові дії вона заїхала зі мною аж в Бахмутське. Там я її і залишив. Можливо, вона десь там і є", — згадує Андрій.
Попри те, що чоловік не знає про долю скульптури, тому що залишив її на командному пункті батальйону, а сам перебував на нулі, сподівається, що під час евакуації її хтось врятував.
А я собі дримбу куплю
Також в наплічнику Андрія була дримба. Каже, що це дуже хороший музичний інструмент, невеличкий та компактний.
Першу дримбу він придбав собі у музичному магазині у Львові. Згодом обрав іншу. А цю, першу, передав волонтерами на війну.
"Це інструмент для спокою. Ти можеш собі посидіти спокійно, подримбати. І вже мелодії будуть собі працювати", — каже він.
Згодом чоловік натрапив у мережі на художню майстерню Геращенків в Запоріжжі. Майстер Геращенко викував йому дримбу, яку Андрій взяв з собою на війну.
"Вона дуже допомогла мені й не тільки мені. Після наших спільних молитов я завжди грав на дримбі. Грав якусь мелодію. Хлопці жартували: то тобі не дримбу, тобі трембіту треба мати", — згадує Андрій.
Оскільки та дримба загубилася під час виходу з оточення, чоловік почав шукати для себе нову. Спробував зв’язатися з майстром.
"Мені відписала його дружина. Написала, що замовлень не приймають, тому що Нестор зараз теж на фронті. Але у них була одна дримба, яку вони мені надіслали. Вона зараз у мене є", — говорить військовослужбовець.
Андрій Вітрів грає на дримбі. З архіву Андрія Вітріва
Вишиванка від мами
Коли Андрієві було 17 років, мама подарувала йому вишивану сорочку. Вбрав її тоді юнак на посвяту першокурсників в університет. Її ж взяв з собою на війну.
"У бойових діях я її одягнув один раз, у 2022 році на Обливний понеділок. 22 квітня я заїхав у Попасну. 23 квітня нам дали наказ вночі відступити на інші позиції. І 24 квітня у мене був перший бій, після чого я зрозумів де я є і що легко не буде", — розповідає військовослужбовець.
Того дня російські війська спробували обійти з боків позиції українських захисників.
"На нашій позиції був один легкопоранений, хлопцеві осколок легко коло шиї зачепив. А ось з сусідніх позицій ми вночі виносили важкопоранених. Дуже важко було йти, тому що ніч, бита цегла, болото, ти йдеш як по будівельному майданчику", — згадує Андрій.
Він виносив побратима, який зазнав поранень в ногу. Побратим переживав, що ногу не зможуть врятувати.
"Я був радий, коли згодом я його зустрів тут, у Яворові. Я його впізнав та нагадав йому про евакуацію. Він мене не впізнав", — каже чоловік.
Андрій Вітрів. З архіву Андрія Вітріва
Але тоді, зранку 25 квітня, Священник помолився, вбрав вишиванку та почав очікувати бою.
"Був такий туман, що на витягнуту руку нічого не було видно. Тому бою не було. Ми були в підвалі. Я зараз жартую, що я на кілька днів заїхав на гастролі в Попасну, поспівав, пограв на дримбі. Я там ходив у вишитій сорочці. Хлопці мене таким там бачили. Воно мені додало спокою та приємності", — говорить Андрій.
Перебуваючи вже на реабілітації, чоловік придбав собі нову вишиту сорочку.
Вихід з оточення
У червні 2022 року Сили оборони почали відходити з району Золотого. Щоби не потрапити в оточення, відходив і підрозділ Андрія.
"Нам сказали, що ми будемо йти пішки цілу ніч. Всі речі ми спакували та поскладали на пікап, який повинен був їх вивезти. Я мав на собі штани, футболку, бронежилет, шолом, зброю. Заховав на собі листи від мами та дружини та документи", — каже військовослужбовець.
Після виходу з оточення лікар виявив у нього стару травму, яку чоловік приховав, щоби тільки потрапити на війну. Проте бойові умови, будування бліндажів, носіння боєкомплектів, евакуація поранених побратимів та інша робота підірвала здоров’я.
"Мене евакуювали в Бахмут, потім — в Дружківку. І — на Дніпро, де мені зробили операцію. Через місяць я повернувся у частину. В один момент мене скерували працювати на гарячу лінію бригади", — розповідає він.
Де мій чоловік?
Працювати на гарячій лінії бригади було нелегко. Сюди телефонували родичі полеглих та тих, хто пропав безвісти.
"Вкотре переконався, що люди не розуміють про які обставини йде мова. Дружина військовослужбовця, який зник безвісти, мені каже: "Ви ж були у Попасній, як ви не бачили мого чоловіка?". Хоча обставини були такі, що ти не знав, хто є у сусідньому будинку. У мене була позиція – зруйновна школа. Збоку лежали тіла наших полеглих, яких ми вже не могли евакуювати. Коли ти маєш можливість евакуювати, то всі виносять, допомагають один одному. А буває, що нема можливості, бо вже нічого туди не їде", — говорить боєць.
Минулого року Андрій вивчився на офіцера і зараз працює у відділенні військово-цивільного співробітництва. Його завдання комунікувати з родинами полеглих, тих, хто перебуває у полоні або попав безвісти, а також з бійцями, які зазнали поранень чи повернулися з полону.
У березні цього року внаслідок обміну повернувся з полону побратим, з яким він познайомився на навчаннях і який потрапив у полон ще у 2022 році.
"Його звуть Степан. Ми знайомі, бо ми всі разом прийшли в частину. Коли ми виходили з оточення у Золотому, він потрапив у полон. Спочатку ми вважали його таким, що пропав безвісти. Згодом дізналися, що він у полоні. Після звільнення я приїхав до нього. Він мене впізнав, я його теж. Це дуже приємні відчуття. Він дуже схуд, але з лиця не змінився. Ми й зараз з ним спілкуємося", — каже Андрій Вітрів.
