За інформацією: Суспільне Львів.
На 24 лютого 2022 року в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі була запланована операція з трансплантації нирки. Бригада лікарів, серед яких був і лікар-анестезіолог Роман Собко, ретельно готувалася до цієї операції кілька місяців. Але через вторгнення РФ в Україну операцію відклали. А лікар мобілізувався.
Про це лікар-анестезіолог, медичний директор центру дитячої медицини підрозділу Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр Роман Собко розповів у інтерв’ю Суспільному.
Напередодні повномасштабного вторгнення лікар планував добре відпочити, адже операція, яка планувалася, була непростою.
"Ми планували провести трансплантацію нирки. Для нас це – подія, ми не так часто їх робимо, може з десять на рік. Плануємо ми її заздалегідь, за місяць обстежуємо пацієнтів. Якраз на той день мала бути ця трансплантація. Але ввімкнув телевізор і побачив, що розпочалося. Хоча після 2014 року всі, хто був на війні, розуміли, що продовження буде", — каже він.
24 лютого 2022 року всі планові операції скасували. Медичний персонал готувався приймати пацієнтів з інших регіонів України та облаштовував операційні у бомбосховищах.
"Зранку я прийшов на роботу, зрозумів, що операції не буде, написав заяву на відпустку та й пішов у ТЦК. Зателефонували з військово-польового госпіталю, де я працював у 2014-2015 роках, сказали – приїжджай. Щоб поїхати, мені треба було взяти повістку з ТЦК. Там був ажіотаж: хвиля патріотизму, люди хотіли захищати свою країну. Працівників у ТЦК не вистачало, то ми повістки самі собі виписували", — згадує лікар.
Добиратися до місця дислокації підрозділу медик повинен був самостійно. Квитків на поїзди, які їхали в той бік, не було: резервісти терміново поверталися у свої частини.
"На вокзалі я зустрів колегу, теж лікаря, який мав квиток. І на його квитку ми двоє поїхали в Дніпро. Він також їхав у госпіталь. Провідникам пояснили ситуацію й вони нас впустили у вагон", — розповідає Роман Собко.
Так медик та його колега, Григорій Троцький, лікар-педіатр зі Львова, поїхали на війну.
Туди ж, тільки іншими поїздами, приїхали брат Романа хірург Андрій Собко, колега хірург Дмитро Бешлей та медбрат Ігор Народовий, щоби уже разом мобільною бригадою виїхати у Велику Новосілку та приймати поранених.
120 поранених за добу
Тільки лікарі приїхали у лікарню у Великих Новосілках, як до них почали звозити поранених. У містечку виявилася дуже хороша, нещодавно відремонтована лікарня з якісним медичним обладнанням.
"Всім бригадам дали вказівку, що там буде стабілізаційний пункт. Ми навіть не встигли розстібнути наплічники, щоби якийсь одяг витягнути, та почали облаштовувати кімнату, де приймати поранених. Там ще були цивільні лікарі з хворими, але вже наступного дня вони виїхали. Залишилися ми вчотирьох", — згадує анестезіолог.
За першу добу бригада медиків надала допомогу 120 пораненим.
"Поранення були різні. Може бути дріб’язкове, де треба зробити перев'язку та він поїде у Покровськ, де йому більш детальну допомогу нададуть. А є й такі, де треба брати в операційну, розрізати живіт, зупиняти кровотечу. Тоді три доби хірурги Андрій та Дмитро Миронович не виходили зовсім. Вони тільки мінялися: хто головний, а хто асистент. А я у них ці три доби був анестезіологом. Не їли, не спали", — розповідає він.
Анестезіолог Роман Собко під час операції. З архіву Романа Собка
Лікарі самі заносили та виносили поранених, бо санітарів, які б виконували ці роботи, не було. Найважчих тримали в операційній, щоб були в полі зору лікарів. Через три доби шпиталь терміново згорнули через загрозу потрапляння в оточення.
"Спати ми лягли вже коли виїхали з Великої Новосілки. У Покровську нам дали кімнатку у лікарні та сказали йти відпочивати. А за кілька днів, 7 березня 2022 року, звеліли їхати на Вугледар", — говорить Роман Собко.
У лікарні Вугледара вже не було опалення та води. Медикам привезли величезний бак з водою, бо лікувати без води — неможливо.
"Лікарня вже не функціонує. Сюди прилетіло кілька снарядів й вона напівзруйнована. Ми там відкриваємо стабілізаційний пункт та починаємо працювати. Було дуже холодно. Ми стягували ліжка з різних поверхів, по краях їх розкладали, щоби поранених можна було зігріти. Робили мініопераційні", — згадує медик.
Поранені діти
Всього за два роки та сім місяців через руки лікаря пройшло кілька десятків тисяч поранених. Лікар каже, що поранення були різні: і кульові в серце, і з важкими ампутаціями, і поранення в обличчя. Проте пам’ятає він дітей, які зазнали поранень. Їх він рятував в Кураховому у складі передової хірургічної групи.
"В Кураховому ми прооперували з десяток дітей. Це були діти, які там полишалися разом з батьками. Цивільних лікарів там вже не було. А дітьми хтось мусив опікуватися. Ми їх брали, оперували та відвозили у Дніпро у дитячу лікарню", — розповідає Роман Собко.
Першою дитиною, яка отримала поранення, була шестирічна дівчинка.
"Там було важке осколкове поранення живота, рук та ніг. Вона перебувала вдома, коли у їхній будинок щось прилетіло. Нирку та селезінку довелося забрати", — згадує лікар.
Після операції він у медичному еваку поїхав з дівчинкою у Дніпро. Всі десять дітей, які зазнали поранень та пройшли крізь руки львівських медиків, після операцій вижили.
"Частина дітей згодом потрапила до Львова. Навіть Перше ТМО хвалилося, що вони виходили їх. Але спочатку вони були у нас", — каже медик.
Найстаршій дитині, яку рятували лікарі, на той момент виповнилося 11 років, найменшій – п’ять. Деякі діти розповідали, що вони бавилися, коли отримали поранення.
Анестезіолог Роман Собко. З архіву Романа Собко
Пологи на війні
Найменшою дитиною, з якою контактували лікарі на війні, стала новонароджена дівчинка.
"Наші військові привезли з села місцеву жіночку, в якої почалися перейми. Привезли в лікарню. В лікарні цивільних докторів вже не було, тільки ми. А вона вже почала родити. Довелося приймати пологи", — говорить медик.
За його словами, це був один з найекстремальніших випадків на війні.
"Нас було багато докторів, але ніхто ніколи пологи не приймав. Я працюю у дитячій лікарні, але це – не пологовий. У мене нема досвіду приймати пологи. Так само й хірурги, які оперують серця та животи, у цивільній медицині ніколи не приймали пологи. Це був виклик для нас. Ми хвилювалися дуже. Це було 3 червня. Ми такі стоїмо, не знаємо що робити. Тепер ми це згадуємо з усмішкою. А тоді було трохи не до жартів", — каже Роман Собко.
Після пологів породіллю з немовлям відвезли у Селидове, де ще працював пологовий будинок.
Анестезіолог із немовлям, яке народилося у їхньому стабпункті. З архіву Романа Собка
Обстріли лікарні
Саме в Кураховому, за словами лікаря, прийшло усвідомлення про те, як важко. Не був впевнений, що не впаде знесилений після кількох діб безперервної роботи, адже поранених ставало все більше й більше.
"Ти мав би вже здатися й сказати: все, я більше вже не можу. Але тобі поранених все привозять та привозять. Виснаження було важке. Ти вже хвилювався. Чи даси собі ради. Чи не заснеш під час якоїсь процедури. Це було щодня", — згадує медик.
Часто бувало так, що під час операцій від вибухів трусилися стіни лікарні.
"Наш госпіталь зруйнували за три доби. Це було під Новий рік. Мене це дуже зачепило. Ми тоді працювали в протишоковій. Якийсь поранений був. І тут як все посипалося, все повилітало", — розповідає лікар.
Медики терміново евакуювалися в Селидове, але й там лікарню бомбили. Того ж дня зазнав руйнувань шпиталь у Покровську.
Роман Собко із колегами. З архіву Романа Собка
Повернення з війни
Минулого року у листопаді Роман Собко повернувся на роботу Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр.
"На фронті все інакше. Ти там не йдеш після роботи додому. Ти живеш на роботі. Маєш якийсь куточок, де ночуєш, всі разом їсте, всі завжди разом. Ніхто нікуди не йде", — каже анестезіолог.
І додає, що перебудуватися на цивільний лад йому довелося з пів року.
"Тут ти більше спілкуєшся з родичами, пояснюєш. Маєш час готуватися до якихось маніпуляцій. А там все інакше: "Привіт, що тебе болить, як це сталося і – бувай здоровий, одужуй". Оце й вся розмова", — говорить лікар.
Каже, що зараз все простіше: є багато апаратури, яка полегшує діагностику, робляться аналізи та неспішно планується лікування.
