За інформацією: Суспільне Львів.
Військовослужбовець Ярослав Стасів. Суспільне Львів/Маріанна Попович
В перші дні повномасштабного вторгнення львів’янин Ярослав Стасів перебував у Львові. А його дружина з немовлям – у Бахмуті.
Про це в ефірі Українського радіо. Львів розповів десантник, боєць 80-ї окремої десантно-штурмової та 77-ї окремої аеромобільної бригад, нині – інструктор навчального центру Ярослав Стасів.
Місце народження доньки — Бахмут
За його словами, 24 лютого 2022 року йому зателефонувала теща і попросила, щоб він забрав дружину з крихітною донькою з Бахмуту.
"Я поїхав до Львова, мені потрібно було вирішити деякі питання. Я відразу зателефонував дружині, кажу: "Збирайтеся, їдьте". Я ще встиг заїхати на підприємство, де працював, забрав речі та свою зарплату. Підприємство закрилося. Всі питання позакривав і пішов у військкомат. На той час я був демобілізованим з 2021 року", — розповідає він.
Того дня він у військкомат через величезні черги не потрапив. Прийшов за два дні. А 27 лютого 2024 вже пройшов медкомісію. І 5 березня вже був на службі.
"У Бахмут я не поїхав. Туди їздили вже тільки евакуаційні потяги. А мені треба було оформитися на службу. Я, як резервіст першої черги, повинен був з’явитися у свій, Шевченківський, військкомат. Мої речі були вже давним-давно спаковані. Форму та берці на підміну я мав, мультитул, тактичні рукавиці, шапки, термобілизна, шкарпетки. Я все знав і мав", — говорить військовослужбовець.
На той час у Бахмуті було відносно спокійно. Єдине, що насторожувало, що великі супермаркети, де продавали електротовари, ще 21 та 22 лютого 2022 року терміново вивозили свій товар.
"І навіть коли я вже був у "вісімдесятці", їздив у район Веселого, Бахмутського, в бік Лисичанська, проїжджав кілька разів через Бахмут. Місто було кілька разів обстріляне з "Іскандерів", але це місцеві давали наводку, оскільки чітко влучили у ті місця, де тимчасово перебували наші військові частини. А так місто жило менш-більш спокійно, працювали магазини, ринок торгував. Понад те, ми як їхали на позиції, то нам треба було 15 лопат. І ми їх купили в місті", — згадує десантник.
Ярослав Стасів із донькою, Бахмут, січень 2021 року. з архіву Ярослава Стасіва
А його дружина з донькою приїхала до Львова 26 березня 2022 року. Вона дуже болісно переживала, що її рідне місто зруйнували вщент.
"Дружина не вірила, що буде велика війна. Хоча я їй сказав, що Бахмут буде стертий з землі. Тому що від Бахмута до Горлівки – 20 км. У нас з вікон було видно Горлівські терикони. Це було тільки питання часу", — каже Ярослав.
Десантник згадує, що вперше побачив Бахмут у 2015 році, коли він, ще боєць 25 окремого мотопіхотного батальйону, їхав з Костянтинівки на Попасну через Бахмут.
"Таке невелике містечко. Мені сподобалося. Набережна гарна. Потім познайомився з дівчиною, яка стала моєю дружиною. Місцеві люди, я їх називаю бахмутські козаки, це люди з великим серцем, які боролися за місто. І дитина там наша народилася", — розповідає чоловік.
Дві контузії
Під час повномасштабного вторгнення, виконуючи бойові завдання, Ярослав Стасів отримав контузії. Першу — 12 травня 2022 року поблизу села Богородичне Донецької області.
"Наш підрозділ відправили на перекриття лінії фронту в районі Богородичного. Був артилерійський обстріл. Снаряд вибухнув від мене на відстані двох-трьох метрів. Добре, що я сховався за брустверБруствер — бетонна, мурована або дерев’яна фортифікація з бійницями, призначена для захисту бійців під час бойових дій., мав окоп і вчасно встиг затулити вуха. Тому наслідки були не такими страшними, як в інших. Я деякий час нічого не чув, сильно дзвеніло у вухах, почував себе зле, крутилася голова. Але нас не могли евакуювати, оскільки ми були далеко від наших сил. Наша бронетехніка стояла кілометрів п’ять від наших позицій. Ми на позиції йшли пішли. Все прострілювалося", — розповідає військовослужбовець.
І додає, що тоді їх на позиції було 12 бійців і всі зазнали поранень та ушкоджень. То ж він зі своєю контузією навіть не звертався до медиків.
"Наступну контузію отримав вже 30 червня. Тоді мене вже евакуювали, бо мені було так зле, що я не міг нічого зробити, нічого не чув, у вухах дзвеніло, постійно нудило. Довелося лікуватися", — каже Ярослав.
Наслідки тих контузій й досі доводиться лікувати.
Ярослав Стасів у Троїцькому, літо 2016 року. з архіву Ярослава Стасіва
Процедура ВЛК
Того ж року довелося проходити процедуру військово-лікарської комісії. Це було у Житомирі. Але, спілкуючись з побратимами, військовослужбовець каже, що ці процедури однакові у всіх містах.
"Лікарі, заключення у яких ти маєш отримати, розташовуються не в одному приміщенні, а в різних. Часом буває, що тобі з однієї будівлі треба піти в іншу. Навіть якщо ці будівлі в межах одного шпиталя, але тобі все одно доводиться побігати разів сім-вісім. Добре, що у мене свої дві ноги. Але я бачив хлопців на милицях, хтось без ока, без вуха, без ноги, без руки, з травмою хребта. Вони не могли довго стояти, довго чекати", — розповідає боєць.
І додає, чому цих вісім лікарів з ВЛК не можна розташувати на одному поверсі в одній будівлі, щоби поранені могли безперешкодно зайти туди.
"Часто там навіть пандусів нема. От є людина без кінцівок. І добре, якщо поруч є побратими, які можуть допомогти. Добре, коли з кимось родичі ходять", — каже він.
Також десантник дивується, чому поранених не скеровують на лікування у рідне місто, хоча шпиталі там є.
"Це така політика підкилимна. Я лікувався у Житомирі. І коли знайомився з хлопцями, то жодного з того міста не було. Так бути не повинно", — вважає чоловік.
Ярослав Стасів у Троїцькому, літо 2016 року. з архіву Ярослава Стасіва
Дівчата копають окопи
Зараз Ярослав працює інструктором в одному з навчальних центрів. Каже, що після того, як ВЛК визнала його обмежено придатним, він мав вибір йти працювати вантажником, такелажником, або ж застосувати на практиці свої дві вищі освіти, одна з яких – педагогічна.
"У навчальних центрах, переважно, працюють військовослужбовці, які мають бойовий досвід та зазнали поранень. В мене теж є великий бойовий досвід з 2015 року. Крім того, я педагог за фахом. А інструктор – відсотків на 80 – це педагог, який організовує заняття, пише конспекти, читає, вичитує, допомагає", — пояснює він.
Військовослужбовець навчає бійців за правилом трьох разів. Якщо людина не зрозуміла за першим разом, то інструктор за це бере відповідальність на себе і пояснює знов, але в інших спосіб. Якщо і цього разу не зрозуміло, то інструктор змінює тактику і знов пояснює. А вже після цього робить висновок, що людина просто не хоче вчитися.
"Такий підхід був у мене коли я працював у освіті, такий підхід і зараз", — каже інструктор.
За його словами, був тільки один випадок, коли людину, яку прислали з бойової частини навчатися — відправили назад, оскільки вона не тільки не хотіла навчатися, а й заважала іншим.
Також у навчальному центрі навчають дівчат та жінок. З них формують окремий взвод. Але вимоги до них такі ж, як і до чоловіків.
"Вони жили в окремому наметі. Виконували ті ж нормативи, що й чоловіки: стрільба, копання окопів, щілин та інше", — запевняє Ярослав Стасів.
Ярослав Стасів отримав сертифікат про завершення курсу командира відділення, жовтень 2022 року. з архіву Ярослава Стасіва
Залежності у війську
Військовослужбовець згадує, як у 2015 році мало не загинув від того, що коло нього п’яний витягнув з гранати чеку.
"Один наш співслуживець, бо не назву його побратимом, був мегавинахідливим у сенсі отримання алкоголю. Де він його брав, ніхто не знає, але він постійно був п’яним. Одного разу ми з товаришем відпочивали у бліндажі. І тут заходить той п’яний. Дивлюся: він у руці тримає Ф-1. То страшна осколкова граната. А в другій руці – кільце. Та йому тільки відпустити й все. Стало реально страшно. Товариш схопив його за руку, притиснув його. Кільце впало. Поки вони борюкалися, я знайшов кільце, вставив його на місце", — розповідає десантник.
Каже, що людей з залежностями залучають до копання окопів та не дають їм зброї. Зараз, за його словами, алкоголь відходить на другий план. Натомість більшою проблемою стали наркотики та солі, які легко купити в інтернеті.
"Це — проблема комплексна. Люди перебувають у постійному стресі. Треба вирішувати як їх переключити зі стресу. Зараз у нас створюються психологічні групи швидкого реагування, які можуть швидко вивести бійця зі стресу після бою і навіть в процесі бою. На такі групи велика надія. Також є фактор постійної втоми. І людина шукає якогось заряду, щоби позбутися цієї втоми", — пояснює сержант ЗСУ Ярослав Стасів.
І додає, що він стрес знімав фізичними вправами, молитвою, читанням чи байдикуванням, коли просто лежав, дивився на небо та мріяв.
Читати ще
Читати ще Кіборг в ТЦК: військовослужбовець зі Львівщини Віталій Смілка розповів про службу після поранення
Читати ще Чому українські полярники рахують пінгвінів. Інтерв’ю з науковцем Сергієм Глотовим
