За інформацією: Суспільне Львів.
У липні президент України підписав закон про визнання депортованими українців, виселених з Польщі у 1944-1951 роках. Таким громадянам або їхнім нащадкам мають виплатити грошову допомогу. Галина Остап народилася в 1924 році в селі Любича-Королівська й була депортована у 1946 році.
Більше про Галину Остап та її депортацію Суспільному розповіла онука жінки Ярина Матвіїв.
"Вони були заможні селяни, мали сім гектарів лісу, сім гектарів поля, мали будинок великий. І в 1946 році вони підлягають під депортацію. Їх вивозять на Тернопільщину, на межі Тернопільської і Хмельницької області, село Занишівка. Не маючи нічого зі собою, вони взяли тільки особисті речі і якісь такі нецінні. Все майно залишили в Любичі-Королівській", — розповідає Ярина Матвій.
Жінка розповідає, що Галина та їх рідні все життя мріяли повернутися мешкати ближче до рідного села. Брат Галини отримав дозвіл та придбав будинок у Раві-Руській — за 20 кілометрів від Любичі-Королівської. На той момент село було в складі Польщі.
"Коли бабуся виїжджала за Раву ближче до радянсько-польського кордону, вона десь там на горизонті бачила ту свою Любичу-Королівську, ті ліси, куди вони ходили по гриби, це були їхні ліси. Ось і так до кінця життя бабуся мешкала зі своїми батьками в в Раві-Руській і не змогла поїхати в Любичу-Королівську", — каже Ярина.
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Фото та документи з родинного архіву Ярини Матвіїв Суспільне Львів/Ольга Іващук
Галина та її подруга були зв’язковими УПА. Бійці передавали їм записки із завданнями, які дівчата мали виконати.
"Один раз, коли їй прийшло завдання на папері, писаною рукою написано: в житі під вільхою лежить забитий повстанець, маєте його взяти, привезти в таке-то село і віддати батькам, із правої сторони третя хата, щоби батьки похоронили свого сина. І бабця зі своєю подругою сідають на фіру з конями, їдуть туди, під тою вільхою, знаходять там вбитого хлопця, упівця. Бабця завжди пригадувала — дуже красивий, кремезний, світле волосся і недавно вбитий, бо ще кров не застигла. І бабця каже, що найважче було їм двом його затягнути на ту фіру, бо хлопець був здоровий, тяжкий і дві дівчини якось собі дали раду", — розповідає жінка.
Також Галина розказувала онуці про ще одне завдання — потрібно було зайти в поїзд із німецьким ешелоном та викрасти зброю для повстанців. Тоді вона винесла звідти дві рушниці.
У віці 16 років Галину арештувала радянська влада. Офіційною причиною арешту було те, що вона начебто переписувала молитви українською мовою для своїх подруг. Її відвезли до Львова, в тюрму Бригідки. Там, за словами Ярини, дівчину допитували, тривало слідство, але суду не було.
Коли фронт підійшов до Львова й місто обстрілювали, одна з бомб влучила в крило в'язниці. На пів години вартові тюрми втекли від бомбардування. Доки їх не було, до камери прийшов чоловік, який відчинив двері й польською мовою сказав ув'язненим тікати додому. Тоді з в'язниці втекло 200 людей — серед них була й Галина.
Ярина розказує, що їздила до Польщі в Любичу-Королівську:
"Залишається греко-католицька церква в Любичі-Королівській, куди ходили ще мої предки. Село Лиси і село Князі теж є, але там я ще не була. Мрію поїхати, відвідати цвинтарі, можливо знову знайти могили своїх, своїх рідних, які там похоронені, бо вони там жили ну століттями. 200 років це це було таке спадкове покоління, яке жило власне українців на тих землях".
