За інформацією: Суспільне Львів.
На Дрогобиччині, у реабілітаційному центрі "Назарет", понад 20 років допомагають людям із залежностями. Нещодавно там запрацювала програма для ветеранів, у межах якої сформували ветеранське коло з 12 чоловіків. Один із них — 34-річний військовий зі Стрия Назар Дулич, який проходить курс лікування після повернення з фронту.
Більше про те, як почалася залежність, що допомогло звернутися по допомогу та як проходить реабілітація, Назар Дулич розповів Суспільному.
"Я зрозумів, що вже втратив усе. Вже не маю нічого. Дружина сказала, що якщо так буде продовжуватися — розведемося. Тому вирішив просити про допомогу і приїхати в центр. Є багато залежних. Я теж колись думав: впораюся сам. Це нереально. Якби не центр, не знаю, де б я був", — розповідає ветеран.
Реабілітаційний центр “Назарет”. Суспільне Львів
Дитинство, армія та сім’я
Назар Дулич родом із Стрия. Він народився в сім’ї, де було четверо дітей, і зростав у складних матеріальних умовах. Коли йому було 11 років, померла його мама, а батько почав вживати алкоголь. Закінчивши школу, Назар пішов працювати.
Пізніше він служив в армії в Києві у підрозділі протиповітряної оборони, працював старшим планшетистом.
"Думки були зовсім інакші, пріоритети теж. Мені було 19 років, я думав про друзів, дівчат, дискотеки і подібне. Про армію взагалі не задумувався — аби відслужити, демобілізуватися і все", — сказав ветеран.
Назар Дулич з ветеранами. Суспільне Львів
Після повернення з армії Назар працював у Стрию вантажником, оскільки не мав вищої освіти. Пізніше він поїхав на заробітки до Росії, де працював у будівельній сфері.
Згодом у Стрию він познайомився з майбутньою дружиною Андріаною і одружився. Коли у 2014 році почалася війна, він залишився в Україні та не виїжджав.
На третій день — у ТЦК
Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, чоловік добровільно пішов до військкомату, щоб стати на захист України.
"Вже була весна, нас відправили в Донецьку область, біля Покровська. Потім нас перевели в Дронівку Донецької області. Ми були там. Потім, 5 травня, почався обстріл. Всюди свист і прильоти. Просто сидиш і розумієш, що зараз помреш. Найбільше боявся померти, бо знав, що є дружина і двоє дітей. Був приліт, ударна хвиля, і мене кинуло в окоп. Я був в обмундируванні, коли летів, виставив руки вперед і мені вибило лопатку, вирвало", — розповів Назар Дулич.
Назар Дулич. Суспільне Львів
Причини залежності
За його словами, люди починають вживати речовини, коли не можуть впоратися зі своїми емоціями. Під час служби на фронті Назар переживав сильний викид адреналіну, а після повернення додому іноді хотів відчути ці емоції знову. Тому деякі з них він намагався знайти у наркотиках, але, за його словами, такі відчуття вдруге відтворити неможливо.
"Коли приїхав з війни, були емоції, з якими не міг впоратися, бо бачив втрати, кров і сам постраждав, тому мені снилось багато. Мені виписали заспокійливі таблетки. Коли вони перестали допомагати, я їх почав запивати алкоголем. Ну і пішло. Алкоголь так вживав, що посварився з дружиною. І на роботі вже були неполадки, тому звернувся до людей, і мені зі Стрия владика Богдан допоміг, знайшов для мене цей реабілітаційний центр".
Перші кроки у реабілітації
За словами Назара Дулича, коли він приїхав до центру, спочатку переживав і був закритий у собі. Він не хотів ні з ким говорити і думав, що пробуде там лише місяць.
Але з часом, коли почав розуміти програму, прочитав статут і вивчив правила, чоловік почав ділитися своїми труднощами з іншими учасниками. За його словами, спілкування з хлопцями допомогло побачити себе в їхньому досвіді та відчути ідентифікацію з тими проблемами, через які він сам проходив.
Ветеран має програмні зошити, у яких від початку реабілітації фіксує свої проблеми із залежністю, відзначає, скільки і чого вживав, а також на яку суму. Наразі він перебуває на четвертому етапі програми — самоаналізі. Щодня відповідає на 30 питань, щоб відстежувати свій стан, можливі зриви та перепади настрою. За його словами, це допомагає контролювати себе і поступово формувати нові звички.
Назар Дулич проходить реабілітацію. Суспільне Львів"Треба просто вставати, брати себе в руки і казати: "Ну, блін, я залежний, мені так не можна". Я не можу пролежати цілий день на ліжку, бо це моя хвороба. Я встаю і йду щось робити. Щоб залишатись чистим від наркотиків чи алкоголю, потрібно дуже велика праця над собою. На даний момент я тут перебуваю вісім з половиною місяців, на завершальному етапі реабілітації. Я собою задоволений. Чесно. До мене повернулася дружина, дзвонять діти: "Тато, коли ти приїдеш?", — поділився ветеран.
За словами ветерана, центр дав йому можливість самостійно заробляти, оплачувати своє перебування в програмі та залишати певну суму грошей для сім'ї.
Соціальна підтримка та коло ветеранів
У центрі започаткували коло ветеранів, де Назар, за його словами, може висловлюватися та обговорювати свої переживання. Як військовий, він зазначає, що вдома або серед людей, які не служили, його можуть не зрозуміти, тоді як у безпечному колі з іншими ветеранами він відчуває взаєморозуміння.
"Планую тут залишитися після реабілітації, бачу себе в тому, хочу допомагати таким самим, як я. Я знайшов свій спокій, своє одужання. Тепер я хочу віддати належне центрові. Він мені допоміг, а тепер я готовий допомагати йому та таким самим людям", — зазначив колишній військовий.
Коли Назар Дулич не може впоратися зі своїми емоціями або з іншими складними ситуаціями, йому допомагає вервечка. За його словами, щовечора о 23:00 він приходить до каплички і молиться вервечкою.
