За інформацією: Суспільне Львів.
“Вони хотіли мене поховати, але вони не знали, що я насіння” — саме таке татуювання викарбував на тілі 35-річний Володимир Іванов з Миколаєва після того, як провів у російському полоні 895 днів, змінивши вісім в'язниць.
Суспільне розповідає історію українського захисника, який повернувся з полону, хоч його щодня били наглядачі колоній і він уже прощався із життям.
35-річний Володимир Іванов з Миколаєва, де разом з дружиною і двома дітьми жив і працював. Проте з початку повномасштабної війни, через сильні обстріли, сім’я була змушена переїхати з Миколаєва подалі від міста – до батьків дружини.
Як і Володимир, дружина також військовослужбовець. Але якщо чоловік на службу заступив і тримав оборону на Маріупольському напрямку з 2015 року, то дружина підписала контракт у рідному Миколаєві і служить старшим матросом не так давно. Водночас 13-річна донька, яка має інвалідність, та семирічний син — навчаються дистанційно.
"Державу я почав захищати ще з 2015 року. На якийсь період вже навіть повернувся до цивільного життя, працював механіком-випробувачем авіакорабельних двигунів, але повномасштабна війна знову все змінила. Щойно вивіз дружину і дітей з Миколаєва, відразу поїхав у військкомат", – розповідає Володимир Іванов.
Володимир Іванов на фронті. З архіву Володимира Іванова
Він просив дружину, аби з дітьми виїхала подалі за кордоном, але та навідріз відмовилась. Вирішила бути ближче до чоловіка. Тим більше, що відразу після чоловіка мобілізувався і її батько. Володимир воював у Маріуполі, його тесть – на Херсонському напрямку. Дружина ж допомагала обом.
Військовослужбовець спочатку служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти, згодом його перевели у 501-й окремий батальйон морської піхоти. У цьому підрозділі і захищав державу на посаді командира відділення гранатометного взводу.
В середині березня 2022 року, маючи поранення в плече, разом з побратимами пішов на штурм, аби повернути українські позиції. Зазнавши втрат побратимів, позицію таки відбили, але через два тижні за допомогою танків і БТР росіяни знову зайшли на лінію оборони і таки її зайняли.
"3 квітня 2022 року я отримав поранення в голову. Далі був полон. Як туди потрапив 4 квітня, точно не пам’ятаю. До повної тями прийшов приблизно на четвертий-п’ятий день вже в Оленівці, що на Донеччині. Саме тоді почав розуміти ситуацію", – розповідає співрозмовник.
Дружина Володимира Іванова. З архіву Володимира Іванова
Загалом за час полону Володимир Іванов перебував у восьми різних в’язницях – в Оленівці, Таганрозі та ще в кількох містах Росії.
"У полоні я був 895 днів. Але підрахунок вів на волі, а не там. В полоні це робити було б нереально, адже всі дні були однакові – щодня били струмом, натравлювали собак, ламали кістки. Наглядачі це робили просто для розваг", – веде далі він.
Зі слів Володимира, за час полону йому зламали коліно, руку, щелепу, ніс, три ребра з правого боку і одне зліва. Згодом на комп’ютерній томографії у чоловіка виявлять тріщину в черепі, часткову втрату слуху, втрату зору. Він постійно відчував головний біль, нудоту, запаморочення. При тому, ніякої медичної допомоги ніхто не надавав. Навіть у випадку, коли в чоловіка на нозі розвинулась гангрена.
В один з таких днів в колонії морпіх наважився на самогубство, але в ту ніч йому наснилася дружина з дітьми. Загалом за майже 2,5 роки полону Володимир лише двічі отримував від дружини листи. Це, як каже військовослужбовець, його і "тримало".
"У полоні тримався за дружину і дітей. Перший лист отримав через півтора року полону. У ньому вона написала, що всі живі, здорові й перебувають там, де я їх залишив. Ця картина у мене стояла перед очима, тож мріяв, як до них повернусь. Ще через пів року отримав другого листа. На той момент мені вже зламали ногу і розвинулась гангрена. Добре розумів, що мені ногу або ампутують, або буде зараження крові і я помру. Я навіть прощався з життям, думав про самогубство. Вночі мені наснилась дружина – вона обіймала дітей, щиро на мене дивилась і зрозумів: я їм потрібен. І сон, і лист, в якому дружина писала, що чекає і бореться за мене, стримав від поганих думок", – додав він.
Володимир Іванов під час реабілітації. З архіву Володимира Іванова
Повернувся Володимир в Україну завдяки обміну полонених. 13 вересня 2024 року його вивели з камери, але про те, що везуть на обмін не казали. Думав, що в кращому випадку везуть у лікарню, у гіршому – у чергову в’язницю. Проте, перевели в іншу будівлю, посадили на вісім годин в одиночну камеру, а потім вивели зі словами: "прощальная вечеринка?” і почали бити.
"Працювали шокерами, били гумовими кийками всюди, де бачили. Далі повантажити в автозак і везли знову близько восьми годин. Оскільки довго їхали, я зрозумів, що точно не в лікарню. Гадав, що у чергову в’язницю. Але мене привезли на якийсь військовий аеродром, занесли в літак і посадили на крісло. Один з офіцерів 36-ої бригади, який був також на борту і виявилось, що був родом також з Миколаївщини, як і я, сказав, що нас везуть на обмін", – згадує моменти Володимир Іванов.
Чоловік розповідає, що близько доби їх возили по Росії, кілька разів літак здійснював посадки і завантажував нових українських полонених і лиш потім перетнули кордон з Україною.
Перші два місяці на волі Володимиру не вірилось, що все скінчилось. Довго здавалось, що це просто сон, зараз його розбудять і знову катуватимуть.
Першу операцію на ногу йому зробили у Вінниці, згодом перевели до Львова, у центр "Незламні". На черзі – друга операція. Наразі йому лікують сухожилля, яке зсохло та коліно, яке неправильно зрослось. Ходить Володимир за допомогою милиць. Під час короткої відпустки у грудні вдалось поїхати додому на Миколаївщину. Зараз знову у Львові на лікуванні.
Володимир Іванов під час реабілітації. З архіву Володимира Іванова
"Планів у мене багато, насамперед хочу вилікуватись і стати на ноги. Потім повернусь у Миколаїв, де з дружиною прийматимемо рішення щодо подальшого життя. У самому Миколаєві, де ми мешкали, залишатись не дуже небезпечно, оскільки там часто лунають повітряні тривоги і бувають прильоти. Та й щоразу підійматися на п’ятий поверх з хворою ногою мені важко", – додає Володимир Іванов.
Де житиме сім’я, наразі роздумують. Серед варіантів Львів або Вінниця. Усе, як каже співрозмовник, залежатиме від їхніх можливостей. Каже, цілком ймовірно, що він повернеться до служби.
