За інформацією: Суспільне Львів.
Юрій Максимів каже, зрозумів, що війна триватиме довго ще у 2014 році, коли побачив як на територію України заходить колона бронетехніки під російськими прапорами. Після однієї із операцій на фронті росіяни пропонували 50 тисяч доларів за голову розвідника.
Про це Суспільному розповів ветеран ЗСУ, полковник у відставці, керівник ГО "Об’єднана організація побратимів по зброї" Юрій Максимів.
Війна надовго
У 2014 році офіцер служив у 24-й окремій механізованій бригаді, в складі якої вирушив у зону бойових дій. Воював в районі Сіверська, Лисичанська, Лутугіно.
"З серпня 2014 року, коли я побачив, що зайшли російські підрозділи, я вже знав, що буде повномасштабне вторгнення. Але не знав, коли буде. Це була Псковська дивізія, Кантемирівська дивізія, регулярні війська. Тому я очікував, що повномасштабне вторгнення буде швидше", — каже він.
Вперше регулярні російська війська Юрій побачив в районі Георгіївки, між Лутугіно та Луганським аеропортом у 2014 році.
"Я працював у розвідці. Знав, що це – Псковська дивізія, бачив їхні десанти, бачив їхні прапори на машинах. Вони йшли колоною, не ховаючись. Мене це здивувало. Ми воювали з сепаратистами; не очікували побачити російські регулярні війська. Тоді зрозуміли, що війна – надовго, не на рік і не на два", — говорить ветеран.
І додає, що тоді цю Псковську дивізію українські артилеристи розбили.
Перший полонений
Першого свого полоненого Юрій Максимів взяв у 2015 році. Це був заступник командира батальйону "Лєший"Батальйон "Лєший" — це незаконне проросійське збройне формування, створене у квітні 2014 року на Луганщині. Галамулін.
"Вони жили на околиці Первомайська. Коли ми зайшли до них, вони якраз горілку пили. Розслабилися. Ми скористалися цим. Це був ефект несподіванки. Він має два метри у висоту й він майстер спорту", — каже чоловік.
Згодом цього полоненого обміняли на 20 українських оборонців.
За цю операцію Юрій отримав орден Богдана Хмельницького. А ось росіяни призначили за його голову 50 тисяч доларів.
"Мені сказали, щоби я сам не ходив і один не їздив", — говорить полковник.
Згодом він ще багато разів брав полонених, але це були солдати. А під час повномасштабного вторгнення вдавалося полонити російських військових масово.
"Це були молоді хлопці, росіяни. Декілька чоловіків були з Бурятії. Пізніше пішли найманці, вагнерівці, зеки, наркомани. Я з ними не розмовляв. Не було бажання", — каже чоловік.
Повномасштабне вторгнення
Вранці 24 лютого 2022 року ветеран прокинувся у себе вдома і з новин дізнався, що розпочалося повномасштабне вторгнення. На той час його вже звільнили з військової служби. Але готовий наплічник вже стояв вдома. Тому він відразу пішов у ТЦК. Там були черги.
"Плани були як і в кожної людини: йти на роботу, якісь відрядження, перевірки на роботі. Прокинувся о шостій ранку, прочитав новини й пішов у ТЦК. Я пройшов без черги. Скористався можливістю, що я вже служив і пішов напряму. Але мене не брали. Мобілізували аж з третього разу. Я казав: дайте мені роту, взвод, що небудь. Так мені запропонували новосформований 33 окремий стрілецький батальйон", — розповідає Юрко.
Юрій Максимів. З архіву Юрія Максиміва
Саме з цим батальйоном він вирушив на Сумщину у березні 2022 року.
"Ми розпочали процес звільнення Сумщини та доганяли регулярні війська Росії. Коли дійшли до кордону, закріпилися й утримували там оборону", — говорить він.
Наприкінці 2022 року на Сумщину намагалися зайти вагнерівці, але їх там вже чекали.
"Ми поставили камери, фотопастки, спостережники. Ми бачили, що вони йдуть і їх зустрічали. Ми їх лупили або дронами, або артилерією. На той час у мене вже були "мавіки", хлопці вміли працювати зі скидами", — згадує полковник ЗСУ
Допомога побратимам
У 2017 та 2018 роках Юрій зазнав поранення та бойових травм. Саме ці травми призвели до того, що у лютому 2023 року його комісували з війська.
"Ноги не дають ходити. Коліно постійно болить, це вже третя операція. Мене постійно боліло. Але під час великих навантажень дало знати конкретно", — каже чоловік.
Юрій Максимів. З архіву Юрія Максиміва
У цивільному житті створив громадську організацію і допомагає побратимам й родинам полеглих та тих, хто зник безвісти.
"Ми надаємо безоплатну юридичну допомогу та супровід родинам безвісти зниклих від "а" до "я". Також надаємо допомогу ветеранам. Проводимо психологічні реабілітації для ветеранів з ампутованими кінцівками: коли тепло, то відпочинок на природі та риболовля, взимку – стрільба з лука та стендова стрільба. Також проводимо іпотерапію. Сюди ми залучаємо родини поранених та безвісти зниклих, особливо діток. І арттерапія. До речі, у нас є сто робіт, які зробили поранені на склі", — розповідає Юрій Максимів.
За його словами, доводиться допомагати ветеранам отримати належне лікування чи протезування.
"Я сам пройшов цей шлях. Звернувся за державною програмою за протезом. Міг би чекати рік, два чи три, поки не почав звертатися до держструктур з запитами. Мені казали, що протезів нема, а за гроші – все є", — каже Юрій Максимів.
