За інформацією: Суспільне Львів.
Військовослужбовець 103 окремої бригади Сил ТрО Любомир Батя Мікало на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. За час служби він побував на Донеччині, Луганщині, Харківщині та Сумщині. Перебуваючи в повному оточенні, разом із побратимами він 42 дні тримав позиції, знищивши близько трьох десятків росіян. За стійкість та мужність, проявлені під час виконання бойового завдання, чоловік отримав звання Героя.
Більше боєць розповів в інтерв'ю Суспільному.
В одному окопі з сином
До вторгнення чоловік працював монтажником і не мав жодного стосунку до військової справи. Повномасштабна війна застала його у Старокостянтинові, де він разом з колегами працював на об'єкті. Не гаючи часу, Любомир повернувся додому і разом з сином, братом та шваґром пішов записуватися у територіальну оборону. 26 лютого вони стали військовослужбовцями 103 бригади.
"Ми з сином певний час повоювали разом в одному окопі, скажімо так, пліч-о-пліч, десь протягом півтора року. В певний час ми були перекинуті ближче до Куп'янська. В тому саме місці якраз був ворожий штурм, тоді на той час було багато дронів і був скид близько біля мене. Тоді я отримав перше поранення, син був поруч, він отримав тоді контузію і надавав мені першу медичну допомогу", — розповідає Любомир Мікало.
Любомир Мікало з сином Богданом. Фото надав Суспільному Любомир Мікало
Згодом його син перевівся до підрозділу БпЛА.
42 доби в оточенні росіян
У квітні 2024 року військові отримали бойове розпорядження про перекидання на Сумщину.
"Висувалися ввечері на бронеавтомобілі, заїхали в цей населений пункт, здесантувалися, але, не доїжджаючи метрів десь 200, мені здалося, що по нашому автомобілю відкрили вогонь. Здесантувалися в лісосмугу, сховалися в "зеленку", щоб нас дронам не було видно. І той підвал, куди ми мали початково потрапити, ми побачили, що він вже горить, тобто змоги туди потрапити вже не було. Я доповів командуванню, кажу, що по нашій машині що туди, що назад відкрили вогонь, мабуть, що позаду у нас вже є ворог. Відповідно, прилетів дрон. І неподалік від нас виявився вже цей підвал, в якому ми безпосередньо перебували цих 42 доби", — розповідає військовослужбовець.
Вже на другий день військові вперше зіткнулись з російським солдатом.
"Він був у безпосередній близькості до нашого підвалу, можливо, мав завдання попри нас проходити туди далі на позицію. От ми його, відповідно, ліквідували. Щоб його не побачили з дрона, ми вирішили затягнути його до себе в підвал, — пригадує він.
На шосту добу захисники відкрили вогонь по росіянам, які просувалися з лівого флангу.
"Їх було десь три чи чотири чоловіка. Когось там поранили, когось задвохсотили. І побратим той, що вів вогонь, він зробив один-другий постріл і позаду нього, десь в метрах трьох-чотирьох, також щось прилетіло. І він як стояв на поверхні, тому що з поверхні потрібно було вести вогонь, і так в підвал і залетів. Я оглянув його, побачив в нього на шиї осколкове поранення, вже ознак життя він не подавав", — говорить Любомир Мікало.
Відтоді українські військовослужбовці залишилися втрьох. Попри це вони продовжували чинити опір.
"Працювати було важче. Ну і так помаленьку, потихеньку, з дня в день, зустрічаючи ворога, ліквідовуючи його, ми собі вибрали вже спеціальну тактику. Щоб нас ворог не здемаскував, щоб він там не почув, ми, відповідно, не чергами, а одиночними пострілами, коли бачили ворога, то ліквідовували його. І знову ж таки, маскуючись під скид з дрона, кидали гранату в тому напрямку. Тобто, наша робота заключалася в тому, щоб стримувати ворога, не пускати його далі проходити. І, відповідно, спостереження, доповіді. Тобто, чуємо з якого напрямку голоси там чи рух, чи ще якісь дії і, відповідно, знову ж таки передавали по рації", — ділиться захисник.
Увесь цей час їм допомагали українські оператори БпЛА.
"За нами спостерігав наш дрон. Коли була небезпека, загроза для нас, коли ворог рухався, знову ж таки з відповідного напрямку, то хлопці нам доповідали по рації. Росіяни не здогадувались, що ми там є, бо ми маскувалися. От ми ліквідували пару ворогів і треба було їх трошечки від свого підвалу відтягнути, щоб знову ж таки не здемаскувати позицію. Просили хлопців з дрона, щоб вони оглянули територію чи навколо безпечно. Виходили на поверхню, відтягували їх далі, ховали там в траву по корчах і, відповідно, забирали трофейні рюкзаки, якщо вони були", — каже чоловік.
Коли закінчувалась їжа і вода, то їх брали з трофейних рюкзаків. Також посилки з продуктами скидали побратими великим дроном. У цей час військові були в повному оточенні.
"Вихід був заблокований. Тобто попереду нас був ворог, ну, вже були ворожі позиції. Ну і, як виявляється, вже позаду нас був ворог. І також вони правим і лівим флангом вже намагалися пройти вже туди до своїх передніх позицій. Тобто, ну, виходить, що ми були вже в оточенні. Ми знали, що ми не самі, тобто, як я казав попередньо, за нами постійно спостерігав дрон і в разі необхідності відпрацьовували артилерія, там міномети, ну, все-все, що потрібно", — говорить військовослужбовець.
Любомир Мікало у зоні бойових дій. Фото надав Суспільному Любомир Мікало
За офіційними даними вони ліквідували приблизно 25 російських військовослужбовців. Неофіційні цифри, за його словами, трохи можуть відрізнятися.
"Це, тобто, що ми знищили самі і що за нашою допомогою, ну, як я казав, ми доповідали. Коли виходили вже на поверхню там чи рюкзаки забирали, чи провізію, те, що нам скидали, ми вже бачили в своєму радіусі також дуже багато знищеного ворога, якого було ліквідовано саме за допомогою дронів, артилерії. Тобто також там вимірювалося десятками", — зазначає він.
На 41 добу в оточенні військовослужбовці знову відпрацювали по росіянам. Тоді захисників помітили.
"Ворог йшов двома групами. Перших двох ми ліквідували, а ну одні трошечки позаду від них, десь були метрів 15. Відкрили по нас вогонь. От і щоб їх також ліквідувати, гранати довелося використати. Тобто ми трошечки пошуміли довше ніж зазвичай, повоювали. І, можливо, почув з сусідніх позицій ворог або ті, що були позаду, можливо, вони доповіли по рації. Нам це невідомо, але вже на другий день безпосередньо в близькості біля нашого цього підвалу почали працювати скидами", — говорить Любомир Мікало.
Відтоді атаки росіян не припинялися, ділиться чоловік.
"Спочатку робили скиди з гранат. Це я так вже зрозумів для того, щоб розчистити хащі, оці корчі, щоб вже безпосередньо FPV-дрон міг залітати в цей підвал. Також скидували запальні гранати, щоб воно вигорало. І вже того самого дня скидали на нас гази. Перший день протрималися до вечора, ввечері доповіли вже командуванню, що нас все-таки виявили, що по нам вже відпрацьовують там різними скидами, газами, FPV-дронами", — пригадує воїн.
Тоді військові, щоб вціліти, почали копати окоп в самому підвалі.
"Хлопці копали, стомилися, відповідно, сіли перепочити. Перша FPVшка прилетіла миттєво, ми тільки чули, як вона летить. Я встиг так за куточок заховатися. А побратим сидів якраз напроти входу в підвал, вже там далі під стіною в тому окопі, але напроти входу і, на жаль, від неї він загинув. Так, ми залишилися двоє. З кожним прильотом цю нашу барикаду образну розбивали, там вже з неї мало що залишалось. І так ми протримались до вечора, але якщо в нас в попередній день ще був зв'язок з командуванням, то вже на другий день вже наш зв'язок перебили", — говорить чоловік.
Згодом, за словами Любомира, скиди припинились, ймовірно, росіяни подумали, що живих у підвалі не залишилось. Тоді захисники скористались цим моментом і відновили зв'язок.
"Ми передали обстановку, що нас залишилось двоє. Наш підвал вже повністю знищений, тобто подальше перебування в цьому підвалі є просто критичним. Ну от командування сказало нам почекати до темної пори і будуть пробувати нас виводити. Дали нам добро на вихід. Ми вже вийшли з бліндажа, безпосередньо мали похідну рацію і за допомогою дрона по рації нам казали, в якому напрямку йти і, відповідно, дрон коригував нам дорогу. Так ми дібралися до одної лісосмуги. Ми десь тоді пройшли, напевно, біля 2 км. Дібралися до своїх хлопців. Хлопці нас зустріли, напоїли, нагодували, оглянули нас", — говорить чоловік.
Зранку вони пройшли ще приблизно 7 км до точки евакуації.
"Відчувалася і втома, і я не міг вдихнути нормально, ну тобто важко було дихати, але коли ти знаєш, що ти вже йдеш в напрямку дому, ну тобто навіть до пункту евакуації, ти йдеш, ти повзеш, але ти вже відповідно добираєшся до безпечного місця", — каже Любомир.
За його словами, на пункті евакуації їх зустріли військові і машиною довезли до стабілізаційного пункту. У його побратима були осколкові поранення, а в самого Любомира Мікала — порвані барабанні перетинки і зламані ребра.
"Насамперед я думаю, що найсильніша мотивація була — це вижити. Зберегти своє життя і життя побратимів. Друге, що підтримувало — це думка про рідних, про близьких. Ти знаєш, що вони також переживають за тебе. Я обіцяв дружині, що я повернуся, я свого слова намагаюсь дотримуватися. І я казав: "Я будь-якими способами звідти виберуся, ми залишимось живі, все в нас буде добре", — пригадує чоловік.
Звання Героя
Через місяць після виходу з оточення чоловік дізнався, що був поданий рапорт на нагородження.
"Я щось до останнього моменту не вірив і сумнівався, що я можу отримати таку нагороду. А вже дізнався безпосередньо перед Днем Збройних сил. Десь за пару днів мені подзвонили, сказали прибути в Київ. І вже перед нагородженням я тоді дізнався, що я отримаю звання Героя з врученням ордена "Золота зірка". Ми тоді робили свою звичайну роботу, звичайну справу, ніхто там не думав, що ми робимо якісь героїчні вчинки (…) Отримати найвищу нагороду в Україні — це і честь, і гордість, що ти вніс якусь часточку своєї справи, себе самого в, скажімо без перебільшення, історію, в історію України, яка зараз пишеться", — ділиться військовослужбовець.
Любомир Мікало після отримання звання Героя України. Фото надав Суспільному Любомир Мікало
За його словами, чи не кожен українець мріє про перемогу та мир, але сидячи на дивані цього не досягнеш.
"Найкращий перемовник — це є піхотинець в окопі", — підсумовує чоловік.
